Маю унікальну книгу, фоліант, дорогу для мене, бо мріяв придбати її вже давно. Читаю і важко стримую емоції, бо кожне слово відгукується в серці болем. Це твори Феодосія Рогового — романи «Поруки для батька» і «Великі поминки». Книгу надіслав мені в подарунок син письменника, відомий літературознавець, поет, дослідник батькової творчості Юрій Роговий.
Сьогодні, коли рашисти зруйнували Каховське море, вона актуальна як ніколи, бо в ній ідеться про те, що передувало цій біді ще багато років тому. Феодосій Роговий – непересічна особистість, талановитий потужний 
прозаїк, лауреат Шевченківської премії, автор кількох романів, які за життя автора так і не були надруковані в повному обсязі, бо потерпали від цензури.
Його роман «Свято останнього млива» про трагедію на землях Подніпров’я, коли радянські боси в 50-х роках минулого століття затіяли творити Каховське море та будувати Кременчуцьку ГЕС. Тоді було вигублено, затоплено сотні сіл з віковічними українськими традиціями, знищено тисячі селянських садиб, близко ста тисяч родючих земель, розкішних луків, мальовничих краєвидів. А скільки покалічено людських доль?
Про всі ці жахливі події тодішній режим замовчував, приховував інформацію. І цей роман більше десяти років відлежувався у редакційних шухлядах, по суті був під забороною друкувати. І в наступних романах, які я називав вище ця тема поглиблюється. Автор ніби застерігає нас, що подібні штучні «моря» — приховане лихо для нашого народу, бо рано чи пізно природно чи з чийогось злого умислу вони зруйнуються. Так і сталося: трагедія повторилася, вдарила бумерангом по новому поколінню.
Ці московські невігласи (радянські рашисти) з нашими продажними прихвостнями під всілякою пропагандою про економічне зростання, добробут людей 70 років руйнували природу, стільки горя натворили на нашій священній землі.
Старші люди пам’ятають, як у 60-70 роки минулого століття комуністи проводили так звану меліорацію – сушили заповідні урочища, болота, корчували, орали мальовничі луки, аби вирощувати там хліб, бо ніби то його не вистачало. І що: все висохло, зникло, і хліб не росте. А ще порушено мікроклімат, то дощі йдуть довго, або їх тижнями зовсім немає. Ми знаємо в якому неповторно благодатному місці, серці України за планом Москви було побудовано Чорнобильську АЕС.
І сьогодні, після руйнування рашистами Каховської ГЕС, постає риторичне запитання: відновлювати її чи ні? Якщо відновити, то яку загрозу вона нестиме майбутньому поколінню?
Михась Ткач
