Якось Сергія Вікторовича Жадана галичани відлучили від церкви. Іде Вікторович по Личаківській (не інакше, з цвинтаря – чорну месу з Христиною Соловій правив, звісно), йде і думає собі: “Гарний кліп, мабуть, вийшов, раз мені за це таке…” А на зустріч йому юродивий, як зиркне на нього: “Це тобі за “греко-католиків Галичини”, анафема!” Кажуть, Жадан після того в штунди подався.
На вечори поетеси Тетяни Власової ходило чимало любителів поезії. Хоча багато хто вважав, що то всі ходять на сіські дивитись. Вважав і теж продовжував ходити. Одна критикеса вирішила покласти цьому край і написати статтю “Аналіз метафор в поезії Тетяни Власової. Недоречність романтичних наративів в парадигмі постпостмодернізму”.
Сіла і написала перше речення: “Поезія Власової – гівно”. А далі пів ночі думала-думала, а додати-то й нічого, аж сама здивувалася, як так трьома словами всю суть одразу й передала, вперше в житті, мабуть. І главне, яка глибина!
Зранку тільки опублікувала статтю – аж за пів години Власова свою статтю написала. Теж в три слова “Сама ти гівно!” Ну, слово за слово, забили вони стрєлку десь чи то на Трої, чи на Борщазі. Чубляться, пасма одна одній видирають, проститутками взаємно обзиваються. Аж тут підходить поліціянтка: “Я бачу, у вас тут літературний диспут, дозвольте я вам свої вірші почитаю”. Ті як дременули в різні боки!.. І з тих пір ніколи не перетинались.
Як відомо, поет Вишебаба — веган. А то пішов він якось на війну, а на війні яке там веганство – то тушняк, то сало, то сухпай добовий посилений. Вирішив він поетичну книжку про вегетаріанство на війні написати. Відклав автомат, сів в окопі і почав:
Візму сьогодні я морквинку
І заряджу у РПГ…
«Ні, не те, не те… – думає Вишебаба, – А якщо так»:
Я ніж встромляю в капустину,
А уявляю, наче у k@ts@p@…
«Ні, знов не те…» — мучиться митець, кулі свистять, снаряди рвуться – а він і не помічає!..
Червоні полуниці іздаля
Нагадують кровіщу m0$k@<я…
«Та б*ядь *обана війна!..» — викрикне нарешті, псіхане, схопить автомат, п’ять рожків вистріляє один за одним – і знов за своє. Тільки зосередеться, а тут командир такий:
— Солдат Вишебаба, ти шо, забув де ти?!
— Ой, я вас умоляю, тільки не кажи мені про війну!..
Ну, так, фраза за фразою і на книжку за рік накопичилось.
Артем Полежака
