Замолоду читаючи Сомерсета Моема, в мене серце обливалося кров’ю – хто ж, хто з українців так розповість про вітчизняне життя «театральне»! Ба, нате, таки є, хто так урізав і ріже правду-матку. Володимир Винниченко. Однак, на жаль, дотепер, Володимира Кириловича переслідує талановитий запроданець Микола Глущенко.
… Ми сиділи в кафе, якого вже немає у Кременчуці. На вулиці, якої теж вже немає в цьому чудовому наддніпрянському місті. Вона носить іншу назву. Ми пили каву – відверто несмачну – якої теж вже тут давно не роблять і не пропонують. Але нам було начхати на ту чорно-незрозумілу рідину, бо нам тоді було добре.
Якось Сергія Вікторовича Жадана галичани відлучили від церкви. Іде Вікторович по Личаківській (не інакше, з цвинтаря – чорну месу з Христиною Соловій правив, звісно), йде і думає собі: “Гарний кліп, мабуть, вийшов, раз мені за це таке…” А на зустріч йому юродивий, як зиркне на нього: “Це тобі за “греко-католиків Галичини”, анафема!” Кажуть, Жадан після того в штунди подався.
Тримаю в руках «Недописану книгу…» (Баран Є. М. Недописана книга… Частина Инча… Щоденникові медитації, афоризми. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2017. – 188 с.), ще раз уважно перегортаю сторінки, маю намір дати якщо й не фаховий, то хоча б емоційний відгук. Всі інші книги цього письменника-літературознавця зберігаю на робочому столі, далеко не ховаю навіть після прочитання, бо знаю: час від часу до них обов’язково буду повертатися…
