… Ми сиділи в кафе, якого вже немає у Кременчуці. На вулиці, якої теж вже немає в цьому чудовому наддніпрянському місті. Вона носить іншу назву. Ми пили каву – відверто несмачну – якої теж вже тут давно не роблять і не пропонують. Але нам було начхати на ту чорно-незрозумілу рідину, бо нам тоді було добре.
То було фактично наше перше очне знайомство. І ми говорили про завдання нашої спільної складної і ще не відомої для нас роботи, аби його перемогою зробити наш внесок у справжню демократизацію України, утерти носа тоді ще міцній компартійній системі. Ми сміялися за нашим столиком. Згадували нашу альма-матер.
Він закінчив КДУ у 1984-му, а я того року тільки вступив. У нас була спільна студентська нива факультету журналістики Київського універу, на якій – у різні роки – різні декани, але спільні викладачі, справжня у переважній більшості професура. А значить – спільні бувальщини й легенди, веселі історії, які жили у старих стінах Жовтого корпусу універу десятками років. Вірю – живуть там і понині.
Але того осіннього теплого дня у Кременчуці нам було добре. Попереду – спільна робота на його перемогу. Попереду – відчуття як його харизма, інтелект, журналістський талант, свіжість поглядів швидко об’єднали у місті і молодих, і не дуже молодих. Всіх тих, хто бажав справді змін у нашому житті.
Попереду – дуже солодка, неймовірно солодка мить перемоги у березні 1990 року. Попереду робота довіреними особами вже не кандидата, а народного депутата. І навіть незабутня поїздка на моєму старенькому, щойно придбаному, зеленого кольору «Запорожці» — теж попереду. Попереду – надії, сподівання. Сподівання, надії… І попереду – чорний день його вбивства у лютому 1992 року…
І тверде переконання, котре особливо гостро відчувається нині – з ним би та з такими як він Україна однозначно була би іншою. Однозначно!
… Вчора, 5 листопада, народному депутату України, тележурналісту Вадиму Бойко виповнився б 61 рік. Лише 61. Пам’ятаємо тебе, Вадиме…
Анатолій Гаркуша
P.S.
Надзвичайно символічно, що на цьому стопкадрі вони поруч — Тарас Чорновіл і Вадим Бойко. Два нардепи першої демократичної Верховної Ради, два випускники журфаку. Обох убила жорстока, компартійна система. Саме так –убила.
