На продовження теми Талашка («В йоб ідут одні старікі»), але не про конкретику, а про понятійне поле. Отже, домагання. Більшість словників трактує це явище як «небажані та (або) неприємні пропозиції сексуального характеру». І тут дуже насторожує слово «небажані». Приміром, якщо двоє людей зроблять мені пропозицію сексуального характеру, і одна з них мені подобатиметься і буде бажаною, а інша ні – то одна з них харасмент, а інша ні?
Але ж вони обоє вчинили ідентичні дії. Одинаковісінькі. Виходить, що я, як об’єкт — сам визначаю жертва я чи ні?
Але як знати тим двом про це, кого я саме визначу? І це стає певною рулеткою, бо не дії злочинця, а самоусвідомлення жертви визначає факт злочину або не визначає його.
Капець, нє?
Хочу – визначу, шо ти харасментиш мене, не хочу – не визначу. Вірніше, не хочу – і визначу. Флірт, масні жартики і пропозиції сексу – це цілком звична практика в людській комунікації. Одне діло, що вона абсолютно легальна між коханцями і абсолютно нелегальна між чужими людьми. А от в зоні переходу між цими двома позиціями – тупо нічо незрозуміло. Бо якось же ж чужі люди стають коханцями щодня тисячами і розпочинають стосунки? Ця перехідна зона – мінне поле згідно сучасних підходів до оцінки харасменту. Повезло і ти сподобався і твій флірт став початком зародження сім’ї? Ну ок, прекрасно. Не повезло і не сподобався? Ну ок, подавай у відставку, тобі торба.
Так, абсолютно очевидно, що якщо тобі чітко проартикулювали відмовою, але ти продовжуєш – то це харасмент. Але якщо ти фліртуєш вперше і не знаєш, якою буде реакція? Адже флірт як явище нереально «узаконити» якимись правилами, локаціями і умовами. Бо можна успішно і двосторонньо фліртувати на робочу місці і створювати довготривалі стосунки і «харасити» в нічному клубі, де твій флірт нікому не здався і люди просто хочуть відпочити собі спокійно.
Виходить, що людство тупо починає потребувати посередників-фасилітаторів у вигляді додатків типу тіндера, де твоя реєстрація і свайп на комусь автоматично означає, що ти готова до будь-яких пропозицій від свайпнутих і це не буде харасментом.
Але це якось лячно, що людська комунікація починає кульгати і потребує тепер костилів.
Особисто мені це все виглядає, що сексуальна революція 70-х відірвалась від пуританства і побігла вперед, і добігла до того місця, де її зустріли і починають гнати назад. І невідомо — чи вона забігла задалеко, чи повернеться до нормального місця, і чи воно, нормальне місце, взагалі існує? І чи буде це безкінечна біганина, човниковий біг сексуальних норм людської поведінки, від одного полюса до іншого.
Мені від того всього закипає голова.
Володимир Гевко
