Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку. Та позначається на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно, власну енергетику розвитку.
Недарма Лео Фробеніус вважав, що у будь-якої культури є “paideuma” – душа. Бо культури народжуються в природних умовах, – тому кожна з них має свій безпосередній зв’язок з тими географічними регіонами, де вони зародилися, як одночасний та унікальний історичний факт. Ці різні відношення до простору і закладаються народами в їх ціннісних установках, що і визначають їх подальшу політичну історію.
Інтерфейс України – це стик великих геополітичних просторів — Європи та Євразії. Це так звана конфліктна Балтійсько-Чорноморська Система.
Симптоматично, що історія Київської Русі з геополітичної точки зору являла собою діалектику поєднання Лісу (слов’янського, осілого культурного кола) та Степу (туранського, кочового культурного кола). Київська Русь, яка будувалася з Лісу, по-справжньому великою стала після того, як змогла встановити контроль над Степом. До цього Ліс знаходився під контролем Степу – під егідою Хозарського каганату.
І першим це зробив Святослав. Тому саме з нього починається історія Київської Русі — коли з маленького локального князівства було створено потужну імперію, змінено баланс сил та накреслені обрії нашої подальшої історичної експансії.
Сьогодення цьому підтвердження. Київська Русь має перемогти Хазарію. Як сказав, про походи Святослава, академік Б. Рибаков «вони нагадують собою єдиний шабельний удар, який прокреслив на мапі Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію і далі по Північному Кавказу і Причорномор’ю до балканських земель Візантії».
Тому-то ми приречені мислити великими просторами…
Сергій Чаплигін
