Справедливість? Ні, не чули. Солідарність? Ніт. Давно казав: у цьому світі кожен сам за себе і за свої власні інтереси та кишені. І підтримують нас постільки, поскільки це поки що вигідно. От вам свіженький приклад, як усе влашовано. Не про політику. Позавчора збірна України з футболу грала вирішальний матч зі збірною Італії. На кону була путівка у фінальну частину Чемпіонату Європи 2024 року.
Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку. Та позначається на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно, власну енергетику розвитку.
Ах так, ми ж хитрі. Ми ж хочемо бути руськогаварящіми і не руськими, руськими і не в Росії. Ми ж хочемо виховувати дітей в атмосфері брехні та неповаги до закону і жити в країні високої моральности та духовности. Ми ж хочемо для зовнішнього світу бути українцями, а фактично – росіянами. На уроці – україномовними, а на перерві – руськогаварящімі.
Ви тільки подивіться, як вони лізуть з усіх щілин! Щойно специфічна «слуга народу» Безугла публічно накинулась на Валерія Залужного. Ми не знаємо, сама чи її спрямували, але наїзд чиєїсь слуги ідеально ліг у сценарій, написаний невидимою рукою. Небезпечний сценарій.
До 10-ліття Третього Майдану доля зробила мені подарунок, якого я спочатку не оцінила: і вчора в літаку з Варшави до Берліна, і сьогодні за сніданком у ресторані берлінського Literaturhaus у мене за спиною жваво, голосно й безцеремонно, як тільки вони вміють, торохтіли “рускіє женщіни”…
