Степан Процюк укотре замахнувся на ролю українського Андре Моруа. То замахнеться бідолаха написати про когось із уславлених, то — не дуже, тільки, скромненький, про себе й словечка не згадає. Добре се чи погано – ліпше може розповісти мастита літературознавиця [у вигнані?] Тамара Гундорова.
Я – не членкор і не членкиня Жулинського чи Забужко, то й маю на се свою думку.
Степан з Галіції, бува, замахнеться змалювати образ Архипа Тесленка й Володимира Винниченка, ач, і Григора Тютюнника, ще й Івана Франка, ба, доп’явся аж на Харлампійовича. Маю на оці – Євгена Чикаленка.
У Станіслава Вишенського є вірш – Архип Тесленко. Гадаю, отут усе зрозуміло про маститого автора. Ну, про Винниченка – ще й кінь не валявся в красному письменстві. Іван Франко – тerra incognita для сущих совків. Григір Тютюнник – пережити б самому, що пережив він, а не писати кандидатам наук з докторами бездушні прокламації. Вдаючи «бу-ба-бу» за красне письменство.
Терпів я се, терпів, аж доки Процюк у своєму твориві «Пан» не звів нанівець образ Чикаленка. Добродій Євген – се вам не галицькі «пляцки», здерті в чужинців, а вишуканий, суто вкраїнський «продукт». Вирощений на херсонських чорноземах. Він же й породив «Кіевскую старину». Того ж таки Винниченка з його «Голотою».
Гадаю, Ґоліяте, ліпше тобі не братися за невдячну роботу, коли вхопив тебе за барки зуховатий Давид. Як казав улюбленець мас Янукович: «Астанавітєсь!»
Степане, ти ж не Бандера… Доста писати про пана й голоту. Дай собі раду, доценте. Поміж білим і чорним зрештою розшукуй відтінки. Коли тобі Біг допоможе! Щасти.
Ярослав Орос
P.S.
Для багатьох буде незвичним, але один раз на моїй сторінці у Фейсбук я поділюся текстом одного із моїх “шанувальників” із потоком свідомості замість фактів.
Я вже більше чотирьох літ не працюю в університеті, роман про Чикаленка закінчив два тижні назад (тобто, його було неможливим прочитати).
Але напади справжньої ненависті окремих літераторів до написаних мною книжок, незважаючи на війну, починають частішати, і сайт “Хвиля Десни” починає чомусь завзято їх пропагувати.
Степан Процюк
P.S.S.
Наш сайт, пане Процюк, не пропагує, а надає майданчик різним людям та різноманітним думкам. Надто ж серед письменників не повинно бути, вважаємо, недоторканих, бо критика, немов вогонь кераміку, «випалює» шедеври і робить їх шедевральнішими!
І ще. Про «не зважаючи на війну…». Ні Ваші книжки, пане Степан, ні роздуми про них Вашого колеги, українського письменника Ярослава Ороса, аж нічого дотичного до війни не мають…
«ХД»
Я не є прихильником чи фанатом жодного вище згаданих літераторів, але в тексті пана Ярослава відчувається певна прихована ненависть до свого, так би мовити, колеги. Якщо це критика, то вона повинна бути об’єктивною. На жаль жодної об’єктивності в словах “критика” я не помітив, швидше це схоже на сатиричний нарис, який відображає персональну думку автора. Так що, пане Степане, сприймайте такі випади з розумінням до таких людей, бо люди в цьому світі є всілякі, на жаль…