«Російський балет» – насправді ніякий не російський. Розмови про його «скасування» через війну рф в Україні топчуться навколо «танці не винні». Натомість мало хто цікавиться походженням зірок, творців і педагогів рос. балету. То ось – наприклад, українського в його минулому і сучасному більше, ніж достатньо. А також польського, німецького, англійського, італійського, французького, шведського, латиського – левова частка, не одиниці!
«Російськість» балетного мистецтва дорівнює «москва походить від Київської Русі». Або ж велика пропагандистська бульбашка, вигадка, така ж, як решта «ісконно рускова іскуства». Їхні Маріїнський і Большой завдячують «впєрєді планєти всєй» зовсім не етнічним росіянам, це визнають в т.ч. і московські джерела.
Народжені у Києві Серж Лифар та Вацлав Ніжинський, найвидатніші хореографи 20 ст., яких досі вважають російськими, загально відомі. Менше чули про артиста й історика Аполінарія Воскресенського (теж 20 ст.), танцюристів Адама Глушковського і Клавдію Кулічевську (19-20 ст.) – етнічних поляків. Неохоче, але підтверджують зовсім не московське коріння балетмейстера-француза Шарля Дідло (18-19 ст.), засновника петербурзької школи імені себе, провідних солістів, німців Ніколая Гольца, Аделі Гранцовой, Катерини Вазем, Ольги Шлєфохт, напіванглійки Лідії Річардовни Нелідової, прими російської сцени і теж засновниці власної школи (19 ст.). Ще французів Александра Блаша (взагалі-то, артилериста по життю, але танцям не завадило) і Феліцати Гюллень-Сор (створила московську балетну школу). Італійки Аделіни Джурі (19 ст.) – балерини і викладача танцю, шведів Анни Йогансон та Івана Вальберга (19 ст). Це – лише найбільш відомі, яких одразу називає Гугл, а список інших «інородців» балету – величезний.
Матильду Кшесінську, лише одну з них, теж знають «завдяки» романові з останнім російським царем. Попри те, що її батько Фелік та брат Йосип, обидва – видатні хореографи, зробили чимало для розвитку балету. Свідомо не називатиму його «російським», це буде елементарно неправильно.
А секс можновладців з балетними – то історична московська традиція. Надто, в радянський період, для артисток могло закінчитися фатально. Як для 16-річної Белли Уваровой, солістки Большого, на неї накинув оком «всесоюзний староста»-педофіл калінін. Дівчина відмовила, далі зникла, а через місяць її спотворене тіло знайшли в підмосковному лісі. Згорьованих батьків Белли терміново репресували як «ворогів народу».
Інтимна оцінка гнучкості балерин була таким же атрибутом партійного престижу, як службове авто. Коханками-солістками могли похвалитися, насамперед, посадові тирани – маршал жуков, секретар вцик ссср єнукідзе, нарком освіти луначарський, звичайно, сталін, берія, високопоставлені енкаведисти.
В новітню епоху кремлівським вже не конче вдаватися до згвалтувань, щоб отримати «любов» танцюристів — самі все зроблятью.
Людмила Пустельник
