Фемінітиви-покручі та радянський фільм «Ирония судьбы или С лёгким паром!» Що спільного? Ставлення частини українців до того, що час усе розставить на свої місця, покручі відсіються, все інформується і не буде дратувати нічого. Почну з «Іронії…». Досі в Україні є чимало тих, хто хоче дивитися це кіно під Новий рік. Чи є з цим проблеми? Нема, бо придумали інтернет. Є також — ніхто не скасував, — диски та плеєра. Коротше, запустив собі в приватному помешканні «Іронію…» 31 грудня — і дивись. В себе вдома роби, що хочеш.
Але ж ні!
«Іронію…» важливо легалізувати в публічному інформаційному просторі. От щоб показали по телевізору! Бажано — на кількох каналах! Говорю не про час теперішній, яка в с*аку «Іронія…».
Проте підхід такий самий: те, що подобається мені, те, що говорить про мою особисту травму (а ностальгія за сімейним переглядом радянської комедії — травма) – це має бути легалізоване в інфопросторі. Так само, як «членкиня» й похідні політикині й математикині.
Ну, називайте ви себе так удома, усно. Ні! Це треба узаконити і транслювати для всіх вух, як норму. Ось чому нічого воно не відсіється, жоден час не розставить усе по місцях.
Вихід є.
Я читав, що нема гріха, якщо сказати «пані політик», «пані математик» або просто «психолог» чи «астролог Олена Іванівна». Ну, можна так і так. Якщо станеться диво, якщо з’явиться більше відповідальності, то залишаться вчителька й лікарка, були й будуть художниці, акторки, поетки, письменниці, приживуться барменки й режисерки. І не приживуться психологині, математикині й палеозоологині. Доведеться чекати на диво. З «Іронією…» якось же вирішили…
Андрій Кокотюха
