Звичайно, погода ще докучатиме своїм похмурим небом, але вже сьогодні воно було синє-синє. Неначе сама природа накинула на плечі ошатну шаль: приберуся, мовляв, а то «раптом доля, а я — в калошах»… І калюжі були повні синяви, а деякі ще показували будинки догори дриґом — як би з паралельного виміру.
А в кінці вулиці Милорадовичів у Чернігові, навпроти міського саду уже багато років годинник у будь-який 
час доби показує без хвилини сьома… І чому б не припустити, що він не просто зупинився, а очікує щоразу іншої події: пісні перелітних птахів, першоцвіти, весну, тюльпани, тепло, Перемогу, цвітіння яблунь, кінець навчального року, перші черешні, весілля закоханих, лелек з дітлахами у вузликах, кавуни, айстри, падолист, перший сніг..?
На все стрілок не вистачає, от і завмер у прекрасних передбаченнях і квит! А життя триває…
Євдокія Тютюнник
