Дуже шкода, що в нас не перекладено жодного роману Мікаеля Ніємі, який пише шведською, хоча у дитинстві послуговувався меянкієлі або торнедальською фінською мовою — її він теж використовує у своїх творах. Найвідоміший його роман “Популярна музика з Віттули” — це автобіографічний твір, в якому не тільки описано Турнедален і місто Паялу — шведсько-фінське пограниччя, а й показано, що таке фінський чоловік, його шлях від хлопчачих літ і до старості.
Адже ідеал фінського чоловіка — гідна смерть. Це може бути або самогубство, або смерть зі зброєю у руках на війні, або серцевий напад у лазні, або смерть від алкогольного сп’яніння.
Фінські чоловіки такі ж, як і природа їхнього Полярного краю — жорстокі і простодушні водночас. Ясно, що протистояти совкам могли із честю винятково фіни, люди крутого замісу. Коли ми пишемо про своїх козаків, то не враховуємо насправді, які ці фіни моцні варвари, яка важка фінська туга, як фінам взагалі начхати на смерть. І цього не змогло змінити навіть лестадіанство.
Історичний детектив Ніємі “Зварити ведмедя” про спроби цивілізованих шведів вивчити саамів, принаймні виміряти їхній череп. У книжці розповідається, що із цього вийшло. Одна із бабів письменника — саамка.
До чого я це пишу?
До того, що література не може бути банальною, не може бути міфологією і романтизацією — цю функцію виконав фольклор у 19 ст. Українські письменники мають все ж багато читати інших письменників, щоб не думати, наче вони пишуть у якійсь порожнечі. До речі, якщо вже займатися квір-літературою, то чому в нас не перекладено романів Юкіо Мішіми, який, безперечно, є найвидатнішим її представником. Це ж не висмоктувати оці всі гомосексуальні натяки як не з біографії Лесі Українки і Ольги Кобилянської, то в романі Кримського “Андрій Лаговський”.
Усе це домисли наших літературознавиць і літературознавців. Принаймні я нічого кращого про переживання гомосексуалістів, ніж у Мішіми, не читала, бо Мішіма — це, мабуть, естет номер 1 серед японських письменників. Мені його стиль набагато більше подобається, аніж стиль Ясунарі Кавабати. Можливо, через те, що Мішіма бачив красу жіночими очима.
Не знаю, але він таки страждав від власної гомосексуальності. Про це його твори також, він боровся з нею, уважаючи сексуальним збоченням. І, до речі, боровся дуже радикально. Не тільки був одруженим, а й став правим, був монархістом, взяв участь у змові й вчинив харакірі.
У нас перекладений єдиний його роман “Заборонені барви”, але необхідно перекласти бодай чотири його романи про реінкарнацію, яку відкриває роман “Весняний сніг”. Адже Мішіма писав також про сутність Азії, про її відмінність від Європи, яка фактично вкорінена в ідеї вічного повернення.
Азія не знає прогресу. Просто боляче за нашу літературу, що іде в нікуди. Вибачаюся, мабуть, не треба усе це писати, але ж нашу сучасну літературу після таких романів, що про них я написала, читати просто неможливо.
Роксана Харчук
