Суспільство

Господь посоромленим не буває

На межі бою і болю людина підсвідомо шукає знаки і символи. Бо так хочеться доброго знаку, на перемогу, на життя. Зрештою, ще китайський мудрець, здається, Лао-цзи, помітив: світом правлять знаки і символи. … З відомих причин весною я садом не займався. Помітив тільки, що обіцяна продавчинею плетиста троянда стає звичайною шипшиною. Пожурив її, підрізав та й забув. Аж оно тільки тепер, серед літа, ген-ген навздогін своїм посестрам, які вже й забули своє квітування, вона взяла і зацвіла. Таки трояндою, не шипшиною. Ось і знак.

П’ять місяців війни. Бою і болю. Здивування світового, бо навіть американці говорили про партизанську війну, як реальну перспективу в Україні, не кажучи вже про німців, що зі свого переляку, зашпори якого у них не відійшли після другої світової, взагалі давали Україні від 6 годин опору (це їх міністр фінансів так казав) до двох-трьох днів (всі інші меркелівці та інші штазіпомазані). А Україна стоїть. А Україна воює, хоч і стікає кров’ю.

Так, зараз, коли Америка, спасибі їй, дала сучасну зброю, наших гине менше, оно, Зеленський сказав: щодня майже 30 військових. Але хіба це мало?! А світ переймається українським зерном і голодом в Африці. То не могли ту Україну на карті знайти та підкивували на російську пропаганду, мовляв, Україна – «историческое недоразумение», а тепер тріпочуться: чи ж дійде до них українське зерно?

Власне, нічого дивного: світ жорстокий — хіба ми переймалися, коли ті ж таки росіяни бомбили сирійців? Не кажучи вже про проблеми десь у Нігерії чи Замбії. Кожен народ дбає про своє і про своїх.

Тому єврейські розбірки навколо Коломойського-Корбана- Рабіновича мене мало цікавлять. Значно було б цікавіше і справедливіше, якби перших двох судили за рейдерство, за Іловайський котел, приписаний зовсім іншому політику, за мільярдні збитки, завдані українцям, скажімо, через «Приватбанк». Та й взагалі, чому б не видати Коломойського американцям, як вони того просять, бо там проти нього порушені кілька кримінальних справ?! Проте для цього треба українську владу…

Що змінилося на фронті за останні 10 днів? Стратегічно — нічого, а тактично — все те ж: нищення росіянами Харкова і Миколаєва, повільне, черепашаче просування наших до Херсона, а головне — ЗСУ тактовно і делікатно винищують склади російської зброї, завдяки чому і смертей наших воїнів на фронті стало менше. Промайнула новина про отруєння на Москві їхнього головного ефесбешника Патрушева — у труси йому насипали трутизни, але вичухався. Нагадуючи про російську традицію труїти своїх…

Чернігівщина намагається не помічати, щоб тримати душевний спокій, постійних обстрілів прикордонних сіл — Миколаївки, Грем’яча, Гірська. Власне, і багато наших київських політиків ставляться до війни так, ніби вона вже відійшла кудись у мочари, бо ж біля Києва спокійно. Тому і підвищують нардепи собі зарплати до 50 тисяч (плюс надбавки за інтенсивність!). Мають совість! Зрештою, ця ж помилка була і за каденції Порошенка: намагання створити в тилу враження відсутності війни — згубне.

… І був 150 ранок Широкої української війни. Наливалися яблука в садах, вишні вже готувалися перестиглістю лягти між трав, а дивина скіпетровидна стояла жовтими, високими свічками, так ніби й луги українські моляться за українських воїнів. І вся розкіш нашої землі молила до Неба: Господи, не відступися від нас! І вірили українці, що так і є, бо Господь посоромленим не буває.

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.