Дивно, що в Україні майже не обговорюють статтю Джонатана Літтеля для «Української правди» про те, кого уважати українським письменником. Найзагальніше: Літтель уважає мову і думку самого письменника про приналежність до певної літератури недостатніми. Тож, якщо вірити Літтелю, всі письменники, народжені в Україні або українського походження: і Юліуш Словацький, і Бруно Шульц, і Анна Ахматова, і Костянтин Паустовський, і Владімір Маяковський, і головне — Міхаіл Булгаков — є українськими письменниками.
Звичайно, Літтель у своїй статті демонструє певну зорієнтованість в українському письменстві, але саме мова, якою пише автор, завжди була і буде в українському контексті головним маркером приналежності письменника до української літератури.
Літтель не розуміє, що в Україні людей вбивали не за релігійну чи етнічну приналежність. Тут убивали за мову. І Гоголь ніколи не буде українським письменником, він буде російським письменником українського походження. Було б верхом цинізму включити Гоголя, який таки обрав російську мову для власної творчості, до українського письменства.
У такому разі в чому полягав чин Шевченка? Виявляється — Гоголь і Шевченко — нічим не відрізняються, якщо вірити Літтелю. Порівняння Булгакова із Селіном — щодо паскудності — також з натяжкою. Селін таки французький письменник, бо писав французькою. Він також не останній французький громадянин, бо добровільно пішов на Першу світову і воював за Францію, але побачивши війну зблизька, став рішучим пацифістом. Антисемітизм Селіна таки здорово підмочив репутацію цьому авторові. Думаю, музею в нього нема. Принаймні його антисемітські твори у Франції заборонені.
А в нас має бути музей Булгакова. Ми ще й маємо визнати його своїм письменником. Думаю, Літтель все ж недооцінює наші розумові здібності. Мабуть, він вважає українців людьми безчесними, на яких можна плювати во славу української літератури. Булгаков воював пером за “бєлую гвардію”, за імперію, він, на відміну від Селіна, був не мізантропом, що ненавидів усіх людей, не тільки євреїв, а україноненависником — росіян, особливо “чєстних русскіх офіцеров-монархістов і чєрносотєнцев” — любив усім серцем.
Стаття Літтеля написана досить вправно, але дивує самовпевненість цього письменника, який уважає себе компетентним давати поради, кого українцям включати до своєї літератури, а кого не включати. Булгаков писав російською мовою, мірилом всього для нього була Російська імперія, оскільки українці були першими ворогами цієї імперії, він українців ненавидів.
Булгаков і близько не був гуманістом, бо, народившись у Києві, ніколи не цікавився місцевим населенням, мовою, звичаями — все українське викликало у нього зневагу. І про це треба розповідати у його музеї. Тож музей його імені перетвориться фактично на дослідження українофобії як явища. Інакше ця інституція функціонувати у новій Україні просто не зможе.
Найбільше у випадку Літтеля мене дивує його нерозуміння звичайної речі: колонії завжди дуже плідні на таланти, але це не означає, наче ці таланти є колоніальними. Особливість колоніальних талантів полягає в тому, що їх ніхто не знає, що їх цькують, мордують, про них забувають, як і про те населення і мову населення, що їх будь-який колонізатор визискує. Колонії нагадують концентраційні табори, про які так добре поінформований Літтель, тим, що в них місцеві люди нічого не значать, а їхня культура уважається недокультурою, тому всі решта — видатні і культурні зразка Булгакова — до неї не належать.
Тому українських письменників і не вивчають в західних університетах. Я вже мовчу про загальну річ: колонізатор завди викачує з колонії не тільки ресурси, а й таланти.
Роксана Харчук
P.S.
Мені закидають, що навіть Шевченко називав Гоголя українським письменником. Ні! Не назвивав він Гоголя українським письменником. Він високо ставив Гоголя, називав знавцем людського серця. Однак у передмові до нездійсненого “Кобзаря” 7 марта 1847 р. у Седневі написав так: «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер Скотта, що й той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії — і свого язика не знає; а В[альтер] С[котт] в Эдемборге, а не в Шотландії — а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались. Не знаю. А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина».
Український письменник пише УКРАЇНСЬКОЮ мовою. Ще до повномасштабного вторгнення Дмитро Лазуткін писав мені ущипливі коментарі, а проте перестав російською писати, прозрів після 2022 року. А дехто ще й досі з полудою на очах.
