Пані Галино, 33 роки тому Ви написали проникливі й щирі слова передмови до унікальної книги талановитого Поета: «Благословенна будь-яка людська творчість, а тим більше творчість у всесвіті Слова. Є в цій святій Робітні людського духу титани і генії. Але немислима поезія і без скромних і чесних трудівників, що прирекли себе на непросту судьбу опікатись, каратись, берегти і плекати священний вогонь рідного слова.
Таким чесним трудівником і є Юрій Петричук, який уміє гідно
Нести свій хрест і втоми не відчути,
Розп’яти біль на скелях самоти…»
Мій однокурсник, славний гуцул з Косівщини Юрій Петричук далекого 1990 року продав «Жигулі», щоб видати поетичну книжечку під назвою «Дорогою до храму».
Був непересічним журналістом й тонким ліриком-поетом. Працював у Вижниці, де очолював творчий колектив районки. Не титан, не геній – чесний трудівник!
А потім несподівано все покинув і полинув до Аргентини – там працював хтось із його рідні. Далекого 2001-го серце журналіста і поета не витримало…
Вчора Юрію Петричуку виповнилося б шістдесят шість літ. Так і не повернувся на свою рідну Гуцулію…
Олександр Масляник
P.S.
… З досвітку, переживши, дякуючи недремному ППО, більш-менш спокійну ніч напередодні Дня Матері, до якого відчуваю радісну причетність, думала не плакати…
Але спогад про Юру Петричука, талановитого поета, молодшого мого колегу яскравого творчого періоду мого буковинського життя, його долю трагічну, гостро діткнув душу…
Ну от… сиджу за компом і плачу…
Царство небесне Юрі, вічна світла пам’ять живих…
Галина Тарасюк
