Відійшов у засвіти один із перших проукраїнських священників на Чернігівщині отець Марк Лугановський. В молодості був активістом СНУМу і мав підпільне прізвисько «Петлюра». З Марком пов’язано багато душевних історій, бо був вельми неординарною особистістю. Коли наприкінці 80-х Марка застукали на гарячому біля пам’ятника Леніну з фарбою та кісточкою, то він написав пояснення: маскував вождя від літаків НАТО…
За таке грамоту треба давати!
Коли ж Марк став монахом, то тривалий час жив відлюдником на руїнах Максаківського монастиря. Тамтешній народ вважав його диваком: щоранку молився, з людьми майже не спілкувався, а коли через кілька років на руїнах почали з’являтись люди в камуфляжі з нашивками ВО «Тризуб» імені Степана Бандери, то навіть стали дещо побоюватись.
Хлопці проводили там вишколи і заодно допомагали Марку власними силами відроджувати монастир. Ясне діло, що, навіть при великому бажанні, монастир без грошей відбудувати важко. Отож зібрався Марк та й 
викупив на в’їзді в містечко Мена стареньку хату, пофарбував її у синьо-жовтий колір, поставив хреста і став служити. Власне, та хата слугувала Марку водночас і за житло, і за церкву — дім Господа і дім його служителя…
Пригадую, колись ми з ним посперечались за Симона Петлюру. Діло було взимку і Марк спересердя сказав, що я пошкодую за сказане. Наступного дня я вже лежав у лікарні з запаленням нирок і не сумнівався, що це — розплата за дискусію з монахом. Після одужання ми одне одного перепросили, та відтоді про Петлюру з Марком більше не сперечався.
До речі, саме отець допоміг кинути палити — мав деякі здібності, в народі про таких кажуть «щось знає».
У Марка Лугановського була купа можливостей покинути нашу країну, жити в достатку і без життєвих труднощів, але він обрав шлях служіння Господу та Україні.
Впевнений, недарма Господь забрав його саме на Різдво. Спочивай з миром, отче! Ти назавжди залишишся в нашій пам’яті як приклад духівника і борця.
Віталій Назаренко
