Сиджу у молодіжному кафе на стародавньому Подолі і враження таке, що я десь у Львові або в Станіславові — за жодним столом не говорять мовою окупанта. Надзвичайно приємно! Заради цього ми так затято впихували (чи виховували!) здавалося б, невпихуєме — Закон про Мову, який пручався ухвалювати і президент, і «його» парламент.
Дякуючи особистій ініціативі Парубія, наш з Миколою Княжицьким та іншими співавторами Закон хоч і у дещо пом’якшеному вигляді таки було ухвалено!
І тепер ніхто не соромиться говорити публічно державною мовою — від офіціантів до усвідомлених, зрештою, громадян країни У!
А дівчата поруч приємно здивували.
Питаю: звідки така вишукана українська, ви звідкіля? І обидві відповідають — з Києва, тут народилися і тут щасливо мешкаємо.
До сліз приємно! Україна — передовсім!
Євген Рибчинський
