Тут мені вчора «прилітали» привітання з днем журналіста.
Я до усіляких, так званих, професійних свят ставлюся, м’яко кажучи, критично. Тобто просто негативно.
Терпіти не можу звання «заслужений журналіст» і всяких грамот від будь-яких голів парламенту в цей день.
Терпіти не можу зверхності «медіаспільноти», яка є гуртком самозванців, що вирішили влаштуватися вахтерами в професію й визначають «правильних» і «неправильних» журналістів, посилаючись на «стандарти BBC».
На моє переконання журналіст це далеко не професія. Журналіст по природі — одинак. Немає ніякої колективної відповідальності або специфічних умов забезпечення добробуту родини, за якими ховаються журіки.
«Професійне свято» просто ще один привід нажратися в редакції. Хоча вони це роблять й без особливих приводів.
А що ж тоді блоґери?
Вони точно одинаки. Бува, самозакохані та з почуттям власної значимості ЛСД (лідера суспільної думки. Якшошо).
От ці блоґери — вони взагалі хто?
А хто — журналісти?
На щастя цифровий світ все це пустив по бороді.
Більше немає монополії.
І в кожного з’являється вибір: бути собою, або медіаб*яддю. Конкуренція зростає в рази. Тріщить по швах оплот «інфокомсомольців»…
Роман Скрипін
