Культура

«Мій поет», Василь Симоненко

«Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарно і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів»

(Василь Симоненко, 1962)

Леся Жмурко, моя однокурсниця, привезла із Сімферополя, звідки перевелася до нас, «Лебеді материнства», 1981 року видання, подарувала книжку мені зі словами: «Це твій поет».

Попри величезну кількість прочитаного, Симоненко залишається моїм поетом, вірші якого я в студентські роки знав напам’ять майже усі.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.