Культура

Місячна доріжка Вікторії Стах

Вдиха цигарка ще теплим носиком
прозорий спокій (парфумний трішки).
Ступа навшпиньках на білу постіль
доріжка місячна — смугастий бісик.
Смугастий бісик, смішний, мов гномик,
ворушить тіні на простирадлах.
І сварять пальцем старенькі ходики.
…Гріховна казка. Хмільна балада…

(Вікторія Стах. Побачення біля трансформаторної будки. К. 1991)

Напевне, після Раїси Троянкер, Вікторія Стах повернула еротику в українську поезію. Марія Ревакович і Антоніна Цвид — це дещо инче і не так яскраво. Цей виплеск емоцій був короткочасним, як все в нашому житті, але творчо плідним для поетки.

Журнал «Лель», еротики Мстислави Чайки, сиріч Вікторії Стах, антологія «Біла книга кохання», власне, проспект антології — все говорило про відродження урбаністично-світанкової еротичної лірики.

У цій першій збірці еротика проходить штрихом, але важливим у чуттєвій біографії ліричної героїні.

Шкода, що дорослішання і досвід людського спілкування уривають цей порив пристрасті, переводячи його в забуті сни і еротичні візії давно забутої юности.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.