Вдиха цигарка ще теплим носиком
прозорий спокій (парфумний трішки).
Ступа навшпиньках на білу постіль
доріжка місячна — смугастий бісик.
Смугастий бісик, смішний, мов гномик,
ворушить тіні на простирадлах.
І сварять пальцем старенькі ходики.
…Гріховна казка. Хмільна балада…
(Вікторія Стах. Побачення біля трансформаторної будки. К. 1991)
Напевне, після Раїси Троянкер, Вікторія Стах повернула еротику в українську поезію. Марія 
Ревакович і Антоніна Цвид — це дещо инче і не так яскраво. Цей виплеск емоцій був короткочасним, як все в нашому житті, але творчо плідним для поетки.
Журнал «Лель», еротики Мстислави Чайки, сиріч Вікторії Стах, антологія «Біла книга кохання», власне, проспект антології — все говорило про відродження урбаністично-світанкової еротичної лірики.
У цій першій збірці еротика проходить штрихом, але важливим у чуттєвій біографії ліричної героїні.
Шкода, що дорослішання і досвід людського спілкування уривають цей порив пристрасті, переводячи його в забуті сни і еротичні візії давно забутої юности.
Євген Баран
