Мені здається, що в нашому мистецтві дуже сильний момент, коли: ой, ненька-Україна пошматована, помордована гине, ой, гине, а життя, ой, яке нещасне, недоля суцільна… Просто зараз подумалося, що саме через такі настрої українці так легко «ведуться» на мантри про зубожіння…
Із сучасних мистців яскрава представниця саме такої творчості Марія Матіос. Загалом вона розкішна письменниця. Це я суджу по одному твору — «Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба» Але ж після його прочитання… повіситися хочеться.
Із класиків — Стефаник. У нього суцільна безнадія. Та й у сентиментальних творах Марка Вовчка теж настрій безнадійності. Принаймні, так мені зараз здається. Я після школи її не перечитував.
Власне, тому то на початку 90-х так гучно зазвучав Юрій Андрухович. Бо він писав про совкове лайно. Писав весело, з гумором і сарказмом. Можливо, сьогодні я б це інакше оцінив. Але на той час то було супер.
А в кіно?
Моя суб’єктивна точка зору: найкращим фільмом останніх років є «Припутні» Непиталюка. Але цю картину чомусь назвали комедією? Цілком не виправдано. Хоч там теж присутня безнадія. Але зроблено кіно потужно!
Юрій Луканов
