З тих пір вже пів століття як рокИ
Складаються — їм у житті завізно…
… Возив радгосп цукрові буряки
Повз нашу хату в кузовах залізних.
Дорога та в якийсь далекий світ
Ті буряки з ланів переправляла, —
Стояли ми сумирно край воріт
Й раділи тим, що падали, бувало.
З кабіни позирав на нас водій,
Уп’явшись у кермо своє пихато,
Ми бігли за димком навперебій,
Страшенно раді згублене підняти.
Бувало, що і глибили ямкИ,
Щоб грузовик погойдувавсь на грудці,
В старих ми ночвах мили буряки
І мама клала їх до жару в грубці.
Тих ласощів чекав я, неборак,
Газетну поправляючи пілотку,
Й тримав у рученятах свій буряк —
Гарячий, обгорілий, та солодкий…
Ми бігали по рідному куткУ
І так було нам радісно і втішно!
Не у брусках, не в білому піску —
У буряках був цукор найсмачнішим…
Михайло Пасічник
