Культура

«Мєдляк» з українською культурою

Стосунки влади і культури — складний, віртуозний танець… інколи вальс, інколи танго, часом вишуканий балет чи бойовий гопак. Але те як нинішня влада «танцює» сучасну українську культурну сферу нагатує перетоптування підлітків під «мєдляк» на шкільній дискотеці.

Тримаючи «піонерську» дистанцію із наляканим поглядом і стоячим прутнем русскоязичний пацан с юго-востока відтоптує партнерці ноги, пітніє, тужиться вимовити недолугі компліменти: «Йо, ти кльовая чувіха, мнє нравятся твоі глаза і твоя смєшная вишітая рубашка, а єщьо борщ і варєнікі і как ти пойош…»

«Будь ласка, українською» — чемно просить його партнерка.
«Я полохо учіл в школє мову у мєня папа воєнний…» — тупо белькоче пацан, а потім згадує «чєрвону руту нє шукай вєчорамі….», чи «трактор в полі дир дир дир…».
Та переплутавши футболіста Шевченка з якимось там поетом, зніяковілий чкурить кудись убік, аби потайки викурити цигарчину, хильнути з горла портвейну чи подрочити у ванній на фотографію Наташі Каральовой у газеті «Бульвар Гардона».

Партнерка ж стоїть вся така розпашіла і теж ні*уя нє панімає… Де кавалєр? Де обіцяні квіти і шоколадки…
«А как жє кіно? Вєдь било жє кіно с другімі мальчікамі?» — думає дура культура
«*уй тєбє, а нє кіно!» — чісто по-пацанскі думає пацан, скорочуючи бюджети на виробництво кіно і центр Довженка.
«А як же ж закон про мову? Ми ж разом будували і вірили в Україну… ти ж теж переживав за Майдан?» — пише вона йому СМС.
«Майдан прідумала гєйропа, амєрікоси і соросята!» — відповідає пацан, чухаючи яйця, маскулінно, сука, так, як депутат Ківа.

«Ти не любиш Україну?» — цілком провокаційно питається дура-культура.
«Украіну прідумалі галіцаї, шоб раздєліть адін народ…» — так і підмиває написати пацана у відповідь, але натомість набирає таке:
«Мова нас раздєляєт, а я іщу то что об’єдіняєт: а ето бокс, футбол і православіє. І вапщє большінство украінцєв русскоязичниє. І да! Ми с Росієй братскіє народи! Так Усік сказал, а он для мєня авторітєт!»

«Але ж росіяни нас вбивають і ненавидять все українське…» — продовжує дура.
«А нє дать лі єй пі*ди за роззззжіганіє мєжнаціональной розні» — думає пацан, а потім набирає телефончик знайомого з ДБР.
«Сишь, Вася, там чьот культурка ви*обуєтся… так дай єй пі*ди прямо в музєє на художєствєнной виставкє…»

«Ти чьо, Вова, она жє дєвочька…»
«Бьйот значіт любіт… га-га-га… мєня етому мама научіла… Люблю я єйо понімаєшь, но странною любовью… как Пушкін пісал, а Пушкін — нашє фсьо! Я ж нє лох какой, тожє в поезії разбіраюсь»
«Так ето ж вродє нє Пушкін напісал, а Лєрмонтов?»
“Да какая разніца, братан, под какім памятніком велікім русскім поетам давать украінской культурє пі*ди, га-га-га…. Будь прощє і люді к тєбє потянутся. Послєдніє вибори прєзідєнта ето подтвєрділі….га-га-га … Да і воопщє на *уй та рагуліха кому здалась? Хай русскій номально виучіт тогда і найдьом с нєй общій язик. Патамушто мовноє питаніє — вопрос іскусствєнний, понял…»

Антін Мухарський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.