Життя Михайлини Коцюбинської (1931 – 2011) пов’язане з Черніговом, хоча вона і народилася у Винниці. З 1935-го і до початку другої світової війни та після неї до 1949 року жила з батьками в Чернігові. Батько — брат письменника і директор музею Хома Коцюбинський, а мати — Катерина Бедризова, кримська вірменка. Чекісти намагалися прив’язати матір до «Спілки визволення України», але тільки неукраїнське походження врятувало від звинувачення в українському націоналізмі.
Михайлина (очевидно на честь кого вона була названа) вчилася на філфаці в Київському університеті імені Т.Шевченка і 1958 року захистила кандидатську дисертацію «Поезія Т.Шевченка і український романтизм». Працювала в Інституті літератури АН УРСР.
Михайлина Коцюбинська — учасниця протестного руху шістдесятників: після перегляду фільму «Тіні забутих предків», де Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус виступили проти арештів української інтелігенції, її виключили з КПРС, заборонили публікуватись, виключили монографію про Шевченка з плану видань, зрештою, була звільнена з Інституту.
На процесі захищала Василя Стуса, а Шербицькому надіслала лист протесту проти переслідувань Надії Світличної. Михайлина була нещасливою в особистому житті — КДБ не дозволило одружитися із Борисом 
Антоненком-Давидовичем, погрожували забрати в неї дитину, яку удочерила.
В незалежній Україні стала головою редакційної колегії видання творів Василя Стуса, була прийнята до Спілки письменників, упорядковувала багатотомник В’ячеслава Чорновола, видала книгу спогадів.
Мала непрості стосунки із нащадками Михайла Коцюбинського через інтриги Ірини Коцюбиської-Данюшевської, і тільки завдяки внуку письменника Юлію Романовичу Коцюбинському Михайлина змогла побувати у музеї-заповіднику, де директором тривалий час був її батько. На 17 школі Чернігова, де вона навчалася, відкрито меморіальну дошку.
Похована на Байковому цвинтарі в Києві, чин похорону здійснив владика Чернігівський і Ніжинський Євстратій Зоря.
Василь Чепурний
P.S.
Доброзичлива… добра… інтелігентна… ввічлива (ці рідкісні сьогодні її якості особисто підтверджую). Михайлина Хомівна після смерті Василя Стуса була повивальною бабкою (так можна сказати) «літературознавця» Дмитрика Стуса. Книга про батька, за яку Дмитрик отримав Шевченківську премію — фактично була писана-переписана Михайлиною Коцюбинською…
Георгій Бурсов
