Культура

На світлу пам’ять Мар’янові Гаденку

Ми всі не вічні на землі. Ми звикли до цієї банальної фрази, але кожна втрата таких людей примушує нас здригатися від болю і страждати за тим, чого не повернути. Я вже досяг того віку, коли йдуть зі світу люди близького мені покоління. Мар’ян Гаденко — один із них. Знаю його ще з буремних років молодості, коли він робив свій знаменитий на Буковині фестиваль «Доля» — туди з’їжджалися мало не всі найкращі артисти тодішньої України. Мені випала честь навіть бути ведучим на одному з фестивалів у Чернівцях.

Але і в Києві Мар’ян Гаденко не загубився. Як чоловік креативний і амбітний, він був дуже помітною фігурою в столичному культурному середовищі — сам чудовий бард і виконавець власних пісень, він згодом ствердив себе як композитор і організатор численних пісенних фестивалів на Київщині («Соловейко України», «Рідна мати моя», «Осіннє рандеву»).

Впродовж десятиліть проводив ці фестивалі, активно залучаючи до професійної «тусовки» зовсім молодих артистів, або тих, хто не мав достатньо коштів, щоб скористатися послугами нашого розбещеного великими грошима шоу-бізнесу. А ще — він був автором і ведучим телепрограми «Надвечір’я долі», яка була популярною серед людей похилого віку, своєрідною ретроспективою їхньої молодості. Цю програму, як і багато інших достойних програм, у свій час закрили, як тільки Українське телебачення стало «Суспільним».

Як він «крутився» — один Бог знає. Щось вдавалося краще, щось гірше — але на його фестивалях завжди стояли пристойні звук і світло, майже завжди була телевізійна зйомка. Багато відео з його фестивалів є нині у Ютубі. Я й сам наприкінці весни отримав з його рук черговий Гран-прі на фестивалі в Обухові «Рідна мати моя»…

І ось його не стало.

Я впевнений, що за ним щиро сумують і оплакують його відхід десятки українських артистів — одним він дав путівку в життя, вивіши на професійну сцену, інших дружньо підтримував, запрошуючи на свої фестивалі, аби молодим і менш досвідченим було на кого рівнятися.

Так, він був людиною непростого характеру, іноді різким, іноді прямолінійним, але він мав на це право — бо завоював його своєю шаленою працездатністю і палким бажанням щось робити для української пісенної культури!

Стає неймовірно сумно і тривожно від думки про те, хто прийде на зміну таким, як Мар’ян Гаденко і чи взагалі прийдуть вони — ті, хто покладе на свої плечі відповідальність за традиційну пісню, український романс, за їхню популяризацію в світі суцільної попси.

Віддаю належне його силі волі і силі духу — маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, опероване серце, він до останнього удару цього серця був у строю, будував творчі плани на майбутнє…

Пішов справжній творчий батько і справжній побратим для багатьох — і цю втрату для української пісенної культури неможливо компенсувати нічим…

Вічна пам’ять і подяка тобі, Мар’яне Іллічу!

Анатолій Матвійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.