Сам я родом з гір Сарматських, чи то пак високогір’я Карпат. Замолоду вподібнювався їм, ріднесеньким, і леліяв їх як… не одну зі своїх коханок на любовному ложі! Потому, з роками, до мене дійшло, що те, де я народився – пусте, нічого не важить. Нуль без палки!
Відтак став я киянином.
Київ, звісно, не степ, але й не Полісся, не кажучи вже про гори Сарматські. Київ – щось таке, перехідне, звідки Грицько Сковорода сутужно перебирався човником з одного берега на другий Дніпра.
Одначе, Київ для мене – се Микола Зеров. Високочолий волхв.
Здається… й зійшов я на ріднесеньку персть!
Так тут, ой лишенько, смерди християнсько-босяцькі, боюсь, мене й приб’ють! Гляди, ся нечисть раніше нюхала ладан, а нині – наркоту!
Тьху…
Тепер піди і розберись. То й обачно прошкую назустріч, власне, затяжному туману. Виявляється, Дике поле значно вище, скажімо, за гори Кіммерійські…
Приміряюсь!
Ярослав Орос
