За цю книжку я боролась на аукціоні з підтримки ЗСУ. Дуже хотіла, щоб вона мені дісталася, адже до повного зібрання книг Юрія Винничука в моїй бібліотеці бракувало лише «Дів ночі» і «Весняних ігор в осінніх садах». Повість «Діви ночі» вперше побачила світ у 1992-му. Опісля вона ще не раз перевидавалася, але завжди швидко зникала з полиць книжкових крамниць. Мені ж пощастило вполювати примірник виданий в 2016 році у Видавництві Фоліо. Вирішила навіть на полицю її не класти, щоб чимскорш прочитати.
Думаю, за тридцять років багато книголюбів прочитали цей український бестселер, то ж навряд чи здивую когось своєю розповіддю. Радше хіба освіжу в пам’яті спогади тих, хто ще у дев‘яності, а може вже й у двотисячні, читав цю книжку. Думаю, вона тоді стала для українських читачів 
справжньою бомбою. Це вже зараз ми розбалувані величезною кількістю різноманітної літератури пікантного жанру, а в ті часи, після довгих років соціалістичного пуританства, такий твір викликав немалий ажіотаж.
Перша частина «Дів ночі» — автобіографічний твір, в якому Винничук оповідає про свої парубоцькі пригоди. Надворі 1978 рік, він якраз повернувся зі служби в совєцкій армії і, з притаманною молодому організму жагою до пригод та авантюр, поринув у вир життя тодішнього Львова. О, це був особливий час! Близькість до прикордоння впливала на життя міста. Тут можна було купити і продати все, чого ніколи в житті не було на прилавках магазинів. Тож не дивно, що інтелігентний і не обділений інтелектом молодий чоловік, та ще й зі схильністю до здорового авантюризму, почав шукати собі пригод і легкого заробітку. Хлопець опиняється в компанії двох одеських гастролерок, з допомогою яких і набуває першого досвіду у напівкримінальному середовищі Львова.
Читати про всі ці пригоди було суцільним задоволенням. Автор і себе, і інших персонажів змальовує з гумором, навіть сарказмом. Він без зайвої сором’язливості вивертає на поверхню такі соціальні «чиряки», як проституція, сутенерство, спекуляція. Та найголовніше, автор викриває у всьому цьому партноменклатуру, що діяла під опікою силових стуктур. Для початку дев’яностих книжка стала справжньою інформаційнаю бомбою. Бо, хоч все це і не було аж таким секретом, але відкрито у пресі чи, тим паче, у книжках ніхто не писав.
Друга частина повісті має інший характер. За жанром її можна назвати класичним детективом. Але в основу його покладено життя того ж таки напівкримінального львівського середовища, з яким ми мали нагоду познайомитися у першій частині. В епіцентр сюжету попадає підпільне підприємство з надання сексуальних послуг тодішній еліті. З часу попередніх розгульних пригод головного героя минуло два роки, він вже багато чого і кого знає в середовищі львівського істеблішменту та кримінального світу. Юрій змудрів і подорослішав, але не змінилася його потяг до авантюр та заробітку. Тож він знову вляпався в небезпечну аферу, яка ледь не вартувала йому життя.
Серед персонажів твору найбільше привернула мою увагу Аліна Корчовська, особлива львівська пані, що за переказами користувалася великою популярністю серед «вершків» довоєнного Львова. Вона мала титул повії екстра-класу. На час подій, описаних Винничуком, пані Аліні вже майже сімдесят років, але вона ще дуже ефектна жінка і веде власний підпільний бізнес. Суть бізнесу полягає у підготовці молодих дівчат для обслуговування ВІП персон. Її дівчата були не просто повіями, вони були особами з витонченими манерами та відповідним інтелектуальним рівнем. Такі собі гейші галицького взірця.
Сама ж пані Аліна — надзвичайно рафінована особа, вела вишуканий спосіб життя і при будь-якій владі почувалася впевнено та захищено. Бо її послуги, а потім і послуги її бізнесу, були затребувані у всі часи. Крім історії Аліни Корчовської книжка «Діви ночі» містить чимало цікавих моментів із життя Львова кінця 70-х – початку 80-х років. Тож, безперечно, вона буде цікавою тим, хто хоче більше про це дізнатися або ностальгує за тими далекими часами.
Я навіть не буду розхвалювати книжку, бо твори Юрія Винничука — це апріорі література зі знаком якості. І незалежно від того чи це історичні романи, фасмагоричні тексти, еротичні оповіді, а чи дитячі казки — всеодно отримуєш величезне задоволення. Його бездоганна мова, перфектно виписані діалоги, влучні метафори можуть будь-який текст підняти на рівень найвищої літературної полиці. А тонкий галицький гумор та тонко передана львівська атмосфера, роблять його твори унікальними і неповторними.
Зовсім недавно Юрію Винничуку виповнилося 70 років. На жаль, війна завадила достойно відсвяткувати ювілей славетного майстра слова. Не було ні урочистих академій на його честь, ні гучних застіль з тостами за здравіє. Але ми, його віддані шанувальники, можемо висловити любов і вдячність улюбленому автору, купуючи і читаючи його книжки. А натомість його влучне слово підтримає нас у час розпачу і зневіри та дасть силу вистояти.
Галина Новосад
