«Ало! Не хотів тебе будити. Кава на плиті. В джезві. Доведеш до кипіння. Цьом!» Авжеж, зроблю, як просить: доведу каву до кипіння, дочекавшись, коли бульбашка повітря щойно вибухне в ніжній піні, відстороню джезву, поки пінка не вляжеться… І так тричі. Капну краплю холодної води – аби швидше осіла гуща. Накрию керамічною кришечкою (можна і без неї ) — нехай настоюється хвилин п’ятнадцять.
Кава буде смачна…
Розіллю в обидві чашки – свою і його (з декларативним написом англійською: не довіряти тим, хто не любить і не п’є каву).
Я люблю каву і люблю кавувати. Хоч у ранковій каві це, звичайно, не ключове і домінантне … А вчорашня кава була знаменита! Солодкий пухкий цвібак чудово доповнював гіркий смак напою. Коли задоволено збирала, промокаючи пальцем більші і менші шматочки глазурі на блюдці відтак клала білі солодкі кришталики собі до рота, перехопила його запитливий погляд. Здалося, що не про каву він думав. Та я вдала, що то мені здалося…
Каже, що гарантує «каву з любов’ю». Я «препарую» цю фразу, пригадуючи (забула твір…): 
«Що тобі можу запропонувати, окрім кави — чорної, міцної, гіркої, терпкої…» Та це мої сентименти. Я усміхаюся до самої себе… Бо почуваюся тією композицією, над якою працюєш.
Ретельно викладаючи сантиметр за сантиметром усі площини химерними візерунками з усіх тих матеріалів, які узяв до роботи… І які так продумано й вправно поєднує в одну мелодію… Лише на відміну від тієї композиції (хтозна, що воно буде…) , яка поки що (?) без дна, почуваюся наповненою по вінця. Переповненою…
Поки що нічого не змінилося. Та сама кава, той самий — як він каже — чувак:
«Ало! Привіт! Уяви собі, що я тебе обіймаю!»
«Привіт, привіт!..»
Хай так і буде…
В його обіймах заварюю ранкову каву. Готуємо разом. Власне, готую я. Легко помішую каву, що от-от зійде пінкою. А його пальці, випірнувши з-під моїх рук, заввиграшки, жартуючи, повторюють рухи ложечки у джезві — спіральні кола від шиї до ключиці, від ключичної ложбинки до декольте… А ці дві… зрадниці не дають своїй хазяйці права вибору – «голосують»: «За!» — відверто і прямолінійно…
Спасибі за каву і за тепло. Є ноти, для яких немає клавіш. Коли – просто, прозоро, легко…
За вікном чудовий сонячний день.
Бо розпочався він з його кави. Хоч і без нього… Цьом!
Олена Чайка
Світлини Світлани КРАЧИЛО
