Думаю, ніщо не може зрівнятися із радістю від чудової книжки, книжки, яка упорядковує саме думання і спрямовує його у майбутнє. Нова історія Ярослава Грицака саме така. Я гаряче рекомендую її прочитати. Хоча книжка, як зізнається сам історик, написана передусім для молодих людей, українців, народжених після упадку комунізму, зачатим у комунізмі вона явно не тільки не зашкодить, а й буде корисною.
Мабуть, на мене такий електризуючий вплив, як від глобальної історії України, тобто нашої історії від 
традиційного суспільства до модерного і на тлі чи радше в тілі історії світової, а не поруч із сусідами, справила була книжка Євгена Наконечного «Украдене ім’я», хоча остання все ж набагато локальніша.
Уміння писати просто, але без спрощення — це великий талант, як і вміння синтезу. І метафори Грицака влучні, і саме видання, оздоблене картами й цікавими ілюстраціями, небанальними і доречними, викликає щире захоплення. Не знаю, чи допоможе ця історія скласти ЗНО (автор і не ставить перед собою таку мету), але вона таки дасть розуміння того, як на карті світу з’явилася держава Україна, які виклики перед нею стоять, а якщо ці виклики зрозуміти, то їх можна і подолати.
Я рада, що в нас є такі інтелектуали і просто світлі голови, як Ярослав Грицак. До речі, історія присвячена пам’яті Олександра Гриценка.
Роксана Харчук
