Ще всі обставини убивства Ірини Фаріон не з’ясовані. Правоохоронці мусять знайти вбивцю, замовників убивства і з’ясувати мотиви убивства. Проте схоже на замовне політичне убивство, здійснене терористичним московським режимом. Це їхній стиль, їхній почерк, їхня історична практика.
Якщо це так, то мета – знищити потужну пасіонарну особистість, яка відстоювала честь України і наше право бути вільними у вільній країні. Мета – залякати нас, продемонструвати нам їхні довгі, в крові по лікті руки з кривавими пазурами.
Але ворог глибоко помиляється, бо не знає і ніколи не знав справжнього характеру українців. Насправді наша сила духу і віра в нашу Перемогу непохитна. Ми переможемо пітьму.
… Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким Ірини. Царство небесне. Вічна памʼять…
Михайло Сидоржевський
Ми зробили з нею сотні програм. Вона завжди телефонувала мені і розповідала, як герої її майбутніх студій приходять до неї у снах і розмовляють з нею.
Завжди спізнювалася на записи, «бо дощ», «бо лягала пізно», «бо не встигла дописати».
Поки готувалася до ефіру, пила чорну каву чи чай з термоса і розповідала неймовірні історії про Хоткевича, Грушевського, Лева Ребета, Юрія і Івана Липу, Забілу або Коцюбинського. Особливі сентименти до Франка, Емми Андієвської і полковника Болбочана.
Я завжди дивувався як її голова тримає усіх цих людей і їхні історії? Вона сміялася і відповідала, що це все зв’язок поколінь і гени.
Завжди тендітна. У яскравих квітчастих платтях. Усміхнена. Ми зробили це фото на одному з останніх випусків програми. За кілька секунд до цього пані Ірина зняла окуляри, щоб «очі було видно». І ці очі справді видно!
Пані Ірино, тепер Ви з усіма своїми Героями! Сподіваюся там у засвітах Вам затишно!
Степан Грицюк
Фото: Олег Возний
Я не був особисто знайомим з Іриною Фаріон. І зараз немає жодного значення, з чим був згідним із її фрагментами висловів, а з чим ні. Її особистість вже постає над українськими партіями, корпораціями чи групами. Навчителька. Українська Діва.
Згадую рядок поета-каторжанина Павла Грабовського із вірша «Трудівниця»:
Журно посходились дітки
Обік німої труни:
Втратили неньку сирітки,
Втратили промінь вони.
Ірина Фаріон померла. Ірина Фаріон жива.
Степан Процюк
Вони вибрали страту. Публічну, серед білого дня. Нахабний палач вистрілив у голову. Почерк гебіський. Так розстрілювали наших політв’язнів, наше «Розстріляне відродження», патріотів України. Вбивці не заморочувалися з плануванням автокатастрофи, отруєння, чи вбивства з-за рогу, ніби з метою пограбування, або з витіком газу в квартирі. Не використовували молоковоза, не вкололи смертельної дози морфію чи алкоголю, навіть обійшлося без «Новічка». Просто і банально, серед білого дня на очах у всіх. Хіба підібрали 
час, коли було вимкнуто світло, щоб камери спостереження не ідентифікували вбивцю. Мета одна – залякати.
Будь-який справжній криміналіст починає розслідування з питання: «Кому це вигідно?» Тут відповідь очевидна – тим, хто ненавидить все українське й українство. Як на мене все планувалося у вежах мордору, чи за їхньою вказівкою.
Як хто не відносився б до пані Фаріон, але вона була борець. Борець за українську мову та проти «м’якої українізації» і, певне ж, мала рацію, бо в нас, в умовах війни, банально не вистачає часу, ми багато втратили за роки Незалежності. Надто багато проросло бур’яну з «какой разницей».
В нас точиться війна не тільки за території, а за право жити й розмовляти рідною мовою. Тепер полуда з очей має спасти, немає какойразници – є ненависть проти всього українського. Схиляю голову перед пам’яттю загиблої. Вічна шана …
Василь Тибель
Головмент щось там протриндів… А що ж славетні спецслужби? Чиясь голова полетить нарешті чи так утруться?
Починаючи з 1979 року, з політичного убивства Івасюка жодне політичне убивство в Україні не розкрито. Жодне! Тому політичні убивства триватимуть. «Знали би ви, хлопці, за які копійки убивають» — як мовила колись Олена Мельник, яка собаку з’їла у ментовсько-прокурорській журналістиці…
Роман Кухарук
Памʼяті Ірини Фаріон
Коротка мить –
І біля скроні дуло.
І постріл. І кривава пелена…
Чи Україна до кінця збагнула,
Кого насправді втратила вона?!
Кому було, скажіть, до того діло,
Що в нашім часі, десь посеред нас,
Забута Совість нації ходила,
І в очі нам дивилася щораз!
Вона красивих слів не добирала,
Пекла напалмом збайдужілий люд,
Але яку ж нестримну Душу мала!
Таких уже не буде більше тут.
Безсилі зовсім поетичні строфи.
Святі, напевно, плачуть в небесах,
Вона ж бо знала про свою Голгофу, –
І добровільно вибрала цей шлях…
Дай, Боже, нам докупи все зібрати,
Не загубивши жодного рядка.
Дай, Боже, усвідомити цю втрату –
Вона така фатальна і гірка.
Моя стражденна Матір-Україно
Чи прийде час, і зрозумієш ти,
Що на тобі лежить важка провина:
Пророків треба чути й берегти!
Анатолій Матвійчук
