Культура

Одягни вишиванку і нею пишайся!

Україна – унікальна, незбагненна, благодатна. Чи не єдина в Європі та Світі, що має своєрідну мапу-вишиванку, на якій кожний край, земля наділені особливою розквітненою красою життя. Така різнобарвність, близькість, суголосність і єдність. Соборність у візії, місії, почуттях. А над цією вишиваною українською землею витає духовний доробок Кониського-Лисенка «Молитва за Україну» під назвою «Боже, великий єдиний, нам Україну храни».

Пригадую, що саме в такі минулорічні дні в Краматорську до Дня вишиванки Тараса Шевченка (пам’ятник) вбрали в українську сорочку, вишиту народним автентичним орнаментом. У таку колись одягався Поет. А нині там війна з лютим ворогом…

У цьому році талановита майстриня з Донеччини пані Тетяна Зез на День Вишиванки буде демонструвати в Чернівцях чудовий твір, сорочку-вишиванку Степана Бандери. Згадується також і той далекий в історії травневий місяць 1916 року, коли відійшов у вічність Іван Франко. Тоді весняне повітря, як і сьогодні, було наповнене порохом, тривогою, війною.

28 травня великого Українця проводили в останню дорогу. Але такою є людська доля, що славний муж не зумів «настарати» для цього дня навіть святошної одежі. Виявилося, що в нього не залишилося жодної вишиванки, які за життя завжди носив і так любив. Хоча чимало відомих жінок України часто дарували Поету за доброю традицією вишиті сорочки. Олена Пчілка, Алчевська, Кобринська, Кравченко, Бохенська… У будні та свята він зазвичай одягав вишиванку. Причому разом із європейським костюмом, сформувавши своєрідний образ українського інтелігента.

Однак за іронією долі, Іван Франко, який любив вишиванки, виховавши в цій традиції своїх дітей і родину, був похований у чужій сорочці (чоловіка Герміни Шухевичевої), в яку вдягнули його студенти. Цей нібито й побутовий епізод лише підкреслює контрасти життя – від звичайного людського нестатку (немає в чому поховати) і до сакрального благоговіння Франка, його родини перед цим національним символом.

Очевидно, щоби краще зрозуміти значимість для українців цінності національної вишиванки, то треба краще знати та вміти читати життя Франка, відчути це особливе ставлення блискучого європейського інтелектуала до двох визначальних народних цінностей — української Мови та української Вишиванки. У них був закладений глибокий культурно-історичний, генетичний код Народу. Прагнення «Чути себе українцями» стало для Франкової родини не формальним правилом, а щиросердною поведінкою нормою.

Син Тарас, згадують, «купував виключно в українських крамницях, говорив всюди по-українському, приятелював виключно з українцями, належав до українських організацій». Дух та образ вишиванки проникав в усі життєві пори творчості Івана Франка, його сім’ї, громадсько-політичної роботи. Вона розбурхувала в ньому щемливе почуття святості отчого дому, пошани до Батька й Матері, свого Роду, Народу, України. Узори вишиваної сорочки на якомусь підсвідомому, ірраціональному рівні сприйняття світу закладали міцний, чутливий підмурівок для виховання родинності, шляхетності, патріотичності.

І нині, через покоління, вишиванка олюднює Людину естетично, етично, історично, уможливлює відчуття перегуків Часу, Поколінь, Традицій, Вірності, Відповідальності за «все живе». Українське! Безперечно, що кожен із нас по різному сприймає цей національний образ, символ, який, упевнений, має бути в пошанованому ряду наших народних і державних святинь – Прапор, Гімн, Герб, Українська Мова, Українська Церква, Українська Пісня, Українська Вишиванка.

За її художньою красою, святковою традиційністю міститься глибокий, непізнаний, нескінченний світ. У ній закладені національна Ідентичність, Національна пам’ять, Історична Правда, стрижневі принципи історизму та культуровідповідності, завдяки яким твориться Нація.

Вишиванка, яку так ненавидять кремлівські ординці та доморощені зрадники й колаборанти, також в борні. На мілітарному, духовному, гуманітарному фронтах. Адже впродовж кількох століть від нас крадуть, цуплять силою національну історію, культуру, традицію, державність.

Московщина всує згадує про Київську Русь, Володимира чи Ярослава Мудрого, не перестаючи грабувати та відбирати все українське – від історії до церкви, мистецтва, культурної традиції, яка для них завжди була чужою. Українська вишиванка нагадує цим зайдам, що перша школа вишивки в Київській Державі була створена ще в ХІ столітті, яку заснувала сестра Володимира Мономаха — Анна; що мати визначного гетьмана Івана Мазепи — черниця Києво-Печерської Лаври Марія-Магдалина Мазепина була прекрасною вишивальницею. Традиції людей, населяючих нинішні українські степи, що оздоблювати свій одяг вишивкою, описував ще Геродот.

Роль та місія вишиванки вписується в контент провідної світоглядної думки видатних національних будителів Української Нації, зокрема й у концепцію троїстого пізнання світу Григорія Сковороди. Справді, у Вишиванці ми пізнаємо себе: 1) як сини й доньки свого батьківського роду, родини, малої батьківщини; 2) як частинка великого українського Народу; 3) як Людина, що вплетена у вінок соборності, всеукраїнськості, загальнолюдськості.

Вишиванка є нашою духовною, інтелектуальною зброєю. Там наша Історія, Правда, Краса і Сила! Унікальний код буття Народу, Нехай сьогодні й навічно вона слугує нам святим Оберегом. Для Захисту й Перемоги над клятим московитом! Українці, що на материзні, що розійшлися в світах, будьмо РАЗОМ! У ВИШИВАНЦІ! Чинімо так, як закликає нас щирим словом українська поетеса:
Одягни вишиванку і нею пишайся,
Українець же ти, краю рідного син!
Бути гідним народу свого намагайся,
Одягни вишиванку і йди до вершин!…

Георгій Філіпчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.