Мирослава Барчук у Фейсбукові сповістила проникливу і щиру, і сумну, на жаль, вістку – загинув Віктор Рубан, син Василя. Отого Василя Рубана, який попри все [ще за комуняків] написав глибокі і цікаві твори: «Помирав уражений проліском сніг», «На протилежному боці від добра»… З Василем – я добре знався. З Віктором зазнайомився після похорону його батька.
Що тут скажеш!
Щем… Біль… Тривога…
Українські комуняки запроторили були Василя до спецпсихлікарні в нинішнє місто Дніпро лише за те, що наївно-молодий Рубан зварганив статут не КПУ (комуністична партія України), а УКП. За що відтак, після відсидки, люб’язний побратим Станіслав Вишенський його шпетив: «Васю, за що ж ти сидів?!»
З боку я все те слухав і мотав на вус…
Обоє, що Рубан, що Вишенський були тими «пролісками», які й доконали задляло-зимовий Союз, але ту пошесть не звели нанівець. Уже й Василь Рубан, і Станіслав Вишенський одійшли у вирій ще напередодні Великої війни з кацапами.
Ой там на горі.., в селі Лісники під Києвом, в сирій землі на кладовищі лежать батько та син. Василь і Віктор Рубани.
Плачу я?!.
Та – ні. Огорнув мене густий щем, їдкий як чад давно немитих босяцьких онуч. У Віктора Рубана, до слова, залишилося троє синів. Вірю, ще дадуть вони фори за поштивих діда і батька. Рубани…
Ярослав Орос
