Подивися кінострічку «Будинок «Слово». Нескінченний роман». Дуже гарне ігрове кіно. Наші актори із кожним новим фільмом стають усе виразнішими і переконливішими. Окремі ролі у «Слові» зіграні просто блискуче, і це не гіпербола.
В залі не було аншлагу, на жаль, але втішило, що серед глядачів переважала молодь, стильна і просвітлена, а в кінці пролунали оплески!
Ще раз пересвідчився, українське кіно треба дивитися, воно того варте!
Костя Гнатенко
***
Для мене перший художній повний метр Тараса Томенка «Будинок Слово. Нескінчений роман» є насамперед зразком трансформації самого режисера в однозначно позитивний бік.
Наприкінці 2000-х я потрапив на круглий стіл за його участі, який проходив у рамках одного з частих тоді професійних кінозаходів в «Українському домі». Говорили-балакали про фантастичні на той час доби речі — українське кіно для масового глядача.
І тоді пан Томенко заявив категорично: «Масовий глядач мене не цікавить!» Минає замалим не двадцять років — і там же, в «Українському домі», Тарас Томенко презентує фільм, однозначно орієнтований на масового глядача.
Андрій Кокотюха
