Культура

Осінь, 1968…

Через мандрівну, буремну і невлаштовану юність майже всі мої ранні твори (недруковані) пропали. А ось… вчора, все ще перебуваючи в полі гравітації свого осіннього, невеселого через кляту війну, нав’язану нам триклятою рашею «воєнного» Дня Народження, цілком випадково знайшла в архіві побитий міллю аркушик з віршем, написаним тривожної осені 1968 року, мабуть, у найтяжчі дні свого юного життя, коли я після свого «пазорного ізгнанія» за… український націоналізм із Московського літературного Інституту поверталася додому у майже порожньому вагоні потягу Москва-Київ…

Майже порожньому, бо в куточку, у сірому костюмчику, зливаючись із сутінками, сидів непомітний, схожий на юного путіна, юний г’ебіст… Зійшли ми разом на Київському вокзалі… Сіренький попутник розчинався в рухливій юрмі, мабуть, передавши мене місцевим «коллегам»…

Звідтоді мені почали постійно траплятися, на всіх моїх шляхах-путях, схожі на тінь юного путіна, попутники… Але вперта молодість брали своє… Позаду залишилася рідна Орлівка з нелегким, але все-таки щасливим дитинством, Велика Мочулка з улюбленою школою, коротке вчителювання у с. Бджільна, журналістське «хрещення» у райгазеті «Зірка», що у Теплику — історичному Смілгороді, і перший власний досвід вічної війни москви проти нас, українців…

Попереду було осяяне оптимізмом нове, хоч і не завжди легке життя на зеленій, привітній толерантними людьми Буковині, Чернівці, що стали рідними на цілі 33 роки…

Осінь, 1968… Собі на іменини…

Стаєм дорослими. Вростаємо у будні.
І крутимось, як вивірка у колесі…
Закохуємось в травні. Мерзнем в грудні.
Шукаєм спокою у страховому полісі…

То туфлі тиснуть. То на серці мулько.
То невідкладні справи, то проблеми…
Й не чуємо, як вибухнула брунька,
І світ зайнявся полум’ям зеленим.

Отак – без нас… дощі собі ідуть,
Росте трава, а ми вже – посивілі
Розводим святами буденну каламуть,
Присмачену нудьгою, ніби сіллю.

І потай ждем, як під вікно зволожене
Хтось підкрадеться й, скрипнувши дверима,
У наші сни, тривогами стриножені,
Загляне щастя синіми очима…

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.