Щороку 6 червня в Україні відзначається День журналіста. Уже вдруге ми зустрічали цей день в умовах повномасштабної війни. На жаль, за цей час в Україні вже загинув 61 медійник, серед яких і моя однокурсниця Оксана Гайдар. Вона була більш відома своїми публікаціями на історичну тематику та дописами в соцмережах під псевдонімом Руда Пані, в яких різко викривала імперські амбіції російської влади та її прагнення за будь-яку ціну встановити контроль над Україною.
На цій архівній світлині – загальна панорама будівництва Каховської ГЕС (1955 р.). Попереду, ліворуч – старе русло Дніпра, а там, вдалині, як писав у «Поемі про море» Олександр Довженко, «далеко за Дніпром на горі біліє Берислав». Мій рідний Берислав! А по центру – навпроти греблі – легендарний острів Тавань (не плутати з півостровом Тамань на Кубані!). Острів, який упродовж століть був свідком звитяг українського козацтва, їхнім форпостом на півдні України. Острів-трудівник (через нього пролягала найкраща на Дніпрі, за оцінкою Гійома Левассера де Боплана (1660 р.), з поміж п’яти існуючих на той час переправ – Таванський перевіз – і найкоротший шлях від Берислава до Криму.
Напередодні Дня журналіста України, побували у Мартинівці Барського району Вінницької області, де зустрілися з 85-річною мамою Заслуженого журналіста України Сергія Навроцького — Галиною Семенівною. Так склалося, що ця мужня жінка поховала усіх своїх мужчин, на допомогу яких могла розраховувати у скрутну хвилину, й сьогодні залишилась одинокою на безлюдному острові знищеної української сільської глибинки, де найближчими живими розрадниками є пес, коза з козеням і два виводки гусенят.
