Культура

Пам’яті невинно убієнної інфи

Живемо в імбецильний час, коли цінність сказаного, написаного, показаного визначається кількістю вподобайок і переглядів. Нічим іншим! Амінь. Цей нотатки – вузько «індустріальні», насамперед для тих, хто працюють з інформацією. Саме працюють – фахово, роками, мають належні досвід і освіту. А не стромляють собі, даруйте, пір’я в задній прохід. Кандидати тіктокерних наук і ловці хайпу, важнєйшево із іскуств. Днями пише коліжанка, колега, і дружина теж колеги з України. Каже: у них з чоловіком є бажання напитися, третьою будеш? Бодай віртуально. Хоч по життю обоє не п’ють.

А її Микола в газетярському бізнесі років 10, має зо дві професійні відзнаки, гонорові. Недурний хлоп, добрий публіцист. Його затероризувала редакторка онлайнового ресурсу, в якому горбатиться за копійки. Тьотя завела в конторі правило: чий допис не набирає протягом перших годин скількисьтам сот переглядів — той лошара, і платитимуть за такий текст 50% гонорару. Який і так курям на сміх.

Микола ж – хронічний аутсайдер. Не набирають його тексти тих клятих парусот за годину, ніяк! Бо він, зараза, упертий, як наші під Бахмутом – пише на теми нехайпові, але ті, що нагадують про людяність. Про самотню бабцю, яка підбирає покинутих тварин-безхатьків, за останні 9 місяців прихистила вже десятки. Про те, як парамедикам на фронті хронічно бракує всього. Про наших біженців у Швеції, самі дитсадок в гуртожитку організували. Пише небанально, з іронією, вартісні мова й стиль.

Редакторка каже, що «занадто розумно» пише, запхай собі знаєш, куди, епітети й метафори? Це фуфло. Сьогодні просто треба, навіть примітивно, «в лоба». Щоб масовість була! Будь-якою ціною! Тоді переглядів тисячі й повний шоколад. І нормальний гонорар, звичайно – ти як інакше хотів?

Планомірно й без особливих зусиль такими ось тьотями на посадах нас загнали в чергову інформаційну тиранію: щоб усе швидко, максимально спрощено, бо на роздуми часу нема! Не до того зараз. А коли ж він буде, цікаво? Нікого не бентежить одна зовсім недурниця: що людський мозок не створений для сприйняття велетенських об’ємів інформації, яким тепер його вантажать постійно й нещадно. Нейронні ланцюжки лише тоді краще працюють, а не виснажуються, коли без гонитви. Коли є можливість повноцінно перетравити інформацію, грубо кажучи. А не просто її заковтнути, не жуючи, і тут же стрибнути на іншу, лайк. Останніх же бажано більше! більше!! БІЛЬШЕ!!! – адже вони бабло!

В слові «більше» перші 4 літери – це те, чого ніхто не любить. Але із затятістю мазохіста прагнуть клятого «більше» скрізь, де тільки можна. По Інстаграмах чи інших океанах віртуального мотлоху.

В уже згаданих Миколи з дружиною Інстаграм-акаунтів, до речі нема. Ще одна причина виїдання йому печінок на роботі – не поширює по соцмережах свою писанину, то й переглядів отримує менше. «Гад».

Тупа, безжалісна взаємозалежність: примітивний контент, примітивне мислення, тупо задля прибутку, теж примітивного. Бо справжній – не той, що грошима, а який завтрашнім поколінням. Мислячим, навченим на гарних зразках, чиї мізки вигодували не тіктоки й хайпи, а добре відзнята документалка, гідна книжка чи так само написана стаття. І щоб лонгрід, а не три рядки тексту з трьома помилками в одному слові і 10 фоток. З них половина – цицьки й дівки.

Рідко коли в історії масово означало, що саме так є правильно. Індивідуальність, повага до її прав, в т.ч. й інформаційних, зараз знівельовано до рівня анахронізму – все тією ж масовістю. Прощавай, old school? А як воно завтра гикнеться, усім, виглядає, байдуже.

… Співака Поля Манандіза поважаю не лише за талант і громадянську позицію, але і його ж олдскульний принцип, про нього сам сказав колись: «Я готовий співати навіть для одного глядача в залі». Поль — останній з могікан. Як Микола-журналіст чи ваша покірна слуга. Мені, знаєте, кількість лайків – до дупи. Не задля неї живу, кількості себто. Бо вона — вже повна дупа.

Людмила Пустельник

1 Коментар

  1. Олександр

    Це проблема не тільки українського писательства, а загальносвітова. Інтернет убив журналістику. Немислима поява зараз таких журналістів, якими були свого часу Гемінґвей, Маркес…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.