Патріарший вік Дмитра Павличка

Сьогодні Дмитру Павличку — 91 рік. Воістину патріарший вік. Я не можу сказати, що належу до шанувальників його поезії — вони мені видаються якимись робленими, без того природнього плину, який є у Тараса Шевченка чи в Ліни Костенко. Але якби Павличко написав тільки «Два кольори», що стала народною піснею — уже цього було би досить для достойного місця в українському пантеоні.

Павличко вижив у радянському паноптикумі, сам також творячи його — скажімо, пишучи комуняцькі філіппіки проти бандерівців, проти Богдана Кравціва і Евгена Маланюка, але коли настала Незалежність, Павличко об’явив, що у віці 14 років він був у загоні… УПА і командував ним ройовий на псевдо Спартан.

Ну, то таке — жодних свідків з того часу не лишилося (не всі ж стільки прожили, як Павличко), документів, звісно, теж нема, можна казати що завгодно…

Але, знову ж таки — люби, Боже, правду! — наскільки різними були долі приласканого властями Павличка і політзека Лук’яненка, проте, коли настала потреба, саме Павличко лобіював його кандидатуру на посла України в Канаді.

Павличко, коли перемогла незалежна Україна, написав «Покаянні псальми», які, щоправда, чомусь виявилися більше покаянням перед… євреями. Злі язики казали, що то був задум отримати Нобелівську премію… Проте його ліричні поезії, що ввійшли до збірки «Золоте ябко», варті уваги і захоплення.

Дмитро Павличко був головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка і я добре пам’ятаю його вибухові виступи на захист української мови, як і те, що коли доходило до нудної практичної роботи, Дмитро Васильович подрімував, а потім прокидався і вигукував: «Нам треба працювати, як ті дзиґарики!»…

Павличко був і є такий, як його час — час валенродів і героїв, пристосуванців і дисидентів, час Павличка і Стуса…

А на тритомнику, який маю у своїй бібліотеці, він написав: «Василеві Чепурному з поклонами серця. 7. VI. 89».

Василь Чепурний

P.S.
… Своєрідний дядько, це правда. Колись стрічався з ним на одному ювілеї, де він з папірця бубонів свою прісну присвяту ювілярові… Воно то ясно, що ті присвяти в печінках йому вже були, бо ж весь вік одне і те – усім віршовану присвяту подавай. Та я тоді подумав про дві речі: перша – міг би й щось від серця написати, бо з ювіляром справді дружив, а друга – е-е-е, таки не святі горшки ліплять! І саме тоді остаточно вирішив взятись за перо…

Володимир Ворона

***
Павличко має що розказати, але не має ні мужности, ні відваги, ні мудрости. Запалений Гуцул. А коли береться давати оцінку комусь, нехай не забуває Любов і Ненависть тих, хто пішов і тих, Хто йде.

Євген Баран