Хочете побачити в якому гі*няному соусі вариться наша література? Ціла ескадра так званих книжкових блохерів з рівнем ай кю нижче плінтуса кинулася ділитися прочитаним. Ба більше: вони навіть намагаються аналізувати. І тут прокол. Бо з аналізами у них те саме, що в Зєлі. Отже, в історичному романі Ярослави Дегтяренко «Ярино, вогнику мій» 24-річний козак підкрадається до 14-річної дівчини, яка заснула, і починає її – о жах! – мацати.
Це вивело з рівноваги немацану блохерку і ціле стадо інфантильок з клубу «я тобі не дорогенька», які її підтримали. Мовляв, добре дала прикурити! Бо як же так?! Як таке можна?! Мацати дівчину уві сні? Який жах!
Дослівно: «Апогеєм цього мудацтва (зверніть увагу на лексикон книжкової оглядачки!!!) стає випадок, коли Данило чекає, коли дівчина засне і починає її мацати уві сні. І це подається, як щось романтичне. Мацати уві сні це не романтично!.. Мацати сплячих або 
непритомних жінок неприпустимо! Не можна! Навіть якщо дуже хочеться – не можна!»
Окрім такого літературознавчого терміну, як «мудацтво», вжито було не менш вагомий термін «діч». Оце маєте той рівень, до якого скотилися літературні огляди.
Я тут не буду дискутувати, що можна і чого не можна в реальному, а не літературному сексуальному житті, це інтимна справа кожного. Є жінки, яким це подобається, і в стрічці Ярослави вони відгукнулися. А коли я написав, що і аз грішний уві сні до коханої тулькався, та й до мене панни підкрадалися, коли я перебував у стані глибокого хропіння, одна немацана цьоця заявила, що «Винничука після цього притомним уже точно не назву».
Але стривайте. Ми ж не про життя, а про літературу. Критикеса постійно педалює на тому, що дівчині лише 14 років, а її вже сватають за старшого на 10 років Дмитра. Просто критикеса перш, ніж братися за критику історичного роману, мала б поцікавитися тогочасним побутом і 
звичаєвим правом. А Третій Литовський статут дозволяв дівчатам вже з 13 років виходити заміж. А були випадки, коли шлюбили дівчат і в 10-11 років!!! Правда, це відбувалося суто формально, хоч і з вінчанням. Дівчатка продовжували жити у своїх батьків, а переходили до чоловіка пізніше.
Та як би там не було в житті чи в історії, література має свої закони. Блохерка, мабуть, не доросла ще до «Лоліти», «50 відтінків сірого» чи романів Єлени Ферранте, бо можна лише уявити, яке б тоді завивання пролунало.
О, вам здалося, що термін «завивання» образливий? Тоді гляньте на самий початок цього блоху. Там блохерка так і каже, що це відео мало б виглядати ось так: і демонструє псяче завивання. Ще один рівень літературної критики.
Ну, що ж. Коротко нагадаємо окремі літературні збочення, на які неодмінно повинна відгукнутися наша блохерка. Батько задирає спідничку донечці зі шляхетною метою переконатися, як вона розвивається. А таке можна? А таке є в одному з найвідоміших українських романів. Брат спить з сестрою, а коли та врешті хоче його покинути, відрізає їй голову, кладе в мішок і вирушає в мандри. А таке можна? І таке є – це «Марко Проклятий» Стороженка. Він же і в моєму романі «Сестри крові».
Не можна підкрадатися до заснулих дівчат? А різати їм горлянки бритвою можна? А пороти їхні оксамитові животики можна? А відрізати перса і вуха? Ой! І таке є в цілій серії романів про маніяків. Але маніякам чомусь усе прощають. Навіть, коли вони ґвалтують неповнолітніх і душать їх.
Ті всі саморобні критикеси позбавлені фантазії. Колись на мене налетіли, коли в «Сестрах крові» моя героїня з королевою Христиною займалися любощами у ванні. Мовляв, це неможливо робити у ванні! Як вони це зуміли? Там же тісно!
Ех, не дошолопали недорогенькі, що то була не їхня ванна два на метр, а королівська, яку всюди за королевою возили…
Юрій Винничук
P.S.
Мій дорогий кумпель по чарці та перу (о Господи, — чарка, пить — як можна!) підняв цікаву тему. У яку я вставлю свого п’ятака. Колись я любив на канікулах бути в однієї з бабусь, коли там збиралися сусіди. Ми з ними гуляли в карт (так у нас кажуть). І одного вечора по телевізору показували «Табор уходит в небо». Дорослі той фільм уже бачили. І знали, коли мене треба вигнать із кімнати, бо Рада показувала… цицьки. А потім мене гукнули: «Іди вже, дивись, як зараз Зобар Раду заріже». На цицьки дивитися — ніззя. Як заріже — можна. Отак і наші влогерки… Немацані…
Андрій Кокотюха
