Будь собою Богом будь
… думай пісню…
Рs: цього лиш доста
(Юрій Островершенко. Павза. Миттєва юрба. “Проман”. 2018)
+++
тир для ракет – мішенню Україна –
простоволоса? у руїнах без хустини
……. …………………………………………………
і світ і всесвіт
чорне і червоне –
на кону
(Островерх. ТАК але НІ. Врадіївка. 2023)
Десь у мене є поетична книжка Юрія Островершенка, видана у гарній серії «Зона Овідія», до якої Юрій мав безпосередній стосунок (чи не був він її видавцем). Вірю, що колись ту книжку знайду у хаосі своєї бібліотеки.
Нова поетична збірка 2023-го вийшла у Врадіївці, яка років 10 тому загриміла на всю Украйну своїм кримінальним злочином. І хоча сьогодні тієї трагедії не пам’ятають, але саме вона стала предтечею нової хвилі революції, що призвела до втечі Януковича і початку московсько-української войни.
Замість передмови у цій збірочці використані фраґменти з Нобелівської промови Октавіо Паса і фраза Костянитина Москальця з матеріялу про Римарука, – про поезію, яка пишеться тут і зараз.
Вірш Островершенка в своїй основі є експериментальним у формі. Можна сперечатися, але однозначно, – це талановитий автор. Ця нова збірка є даниною пам’яті Ігоря Римарука, з яким Юрій Островершенко приятелював, і написана під знаком Миколи Вінграновського, – Юрій живе у Первомайську на Миколаївщині.
А ще коли додати ім’я Тараса Федюка, то вималюється та тріяда, яка і зробила Юрія Островершенка тим, ким він є: поетом-експериментатором з виразною національною складовою.
Євген Баран
