Нарешті і я подивився «Довбуша», Олеся Саніна. І не просто так, а в кінотеатрі. Це перший фільм, який дивився від 24.02.2022. Що сказати? Цілком пристойне, дуже гарне видовище! З чудовою музикою і неймовірними Карпатами. Особливо, якщо порівнювати зі всілякими «Роксоланами». Є багато алюзій. З «Гладіатором» і навіть з «Піратами Карибського моря». Звісно, нудні й прискіпливі історики знайдуть там певні невідповідності й баги.
Будь собою Богом будь
… думай пісню…
Рs: цього лиш доста
(Юрій Островершенко. Павза. Миттєва юрба. “Проман”. 2018)
+++
тир для ракет – мішенню Україна –
простоволоса? у руїнах без хустини
Люди кажуть, що «на шару і оцет солодкий». Не знаю, не пробував. Знаю одне: оцет — небезпечна кислота, що обпікає шлунок і робить людей каліками. Чому дурний — бо бідний, чому бідний — бо дурний. Любов до «шари» — ознака хвороби бідності й дурості. “Платіть за все і усюди. Але й собі знайте ціну”. На цьому базується благополуччя заможних країн. “Без-кош-тов-не” – це шлях знецінення. Шлях в нікуди. Прикрий атавізм радянського (лівого) мислення.
Розпад Росії наближається! Алєксандра Проханова в радянський час називали солов’єм Генштабу. Настільки він був мілітаристськи-шовіністичний, що навіть виділявся на фоні інших краснопєрих московських співців імперії. Його газета “Завтра” була і поки що є рупором неприкритого політкоректністю московського агресивного нахабства. Отого нахабства від Достоєвського, який мріяв захопити Константинополь, і до Жиріновського, цього “сина юриста”, якому кортіло мити чоботи в Індійському океані.
Питають мене з приводу курковсько-машогессенівського шкандалю. А шо тут говорити? — і так все зрозуміло. Та й наговорив я з приводу подібних тенденцій багато, десь, мабуть, з кінця 90-х починаючи. Тож хіба додав би коментаторам, високочолим і різним: а ви хіба не помітили, що в нас уже кілька десятиліть цілий пласт літератури відтиснутий на марґінес, а то й небуття?
