Про хохлів-малоросів і медіаколаборантів. Недавно у когось на фейсбук-сторінці прочитав про дніпровське театральне училище. Там пісеньки співали: «Украина стала вольной. Отчего же мне так больно?». Тут же мені згадався персонаж із «Вишневого саду» Чехова, який скасування кріпацтва називав катастрофою. Ще згадався один телеведучий із медведчуківських каналів, за сумісництвом артіст, який після 24.02. написав у ФБ запитання: «А що можна прочитати з української літератури?».
Людина живе в країні, торгує єблом на екрані телевізора, грає щось у театрі і нічого не знає про українську літературу!!!
Особи з такими мізками були виховані радянською школою, де Україна та інші національні республіки подавалися як щось другорядне, а домінувала одна велікая расія і єйо вєлікая культура. І вони жили тілом тут, а мізками — у москві, яку вважали вершиною всєво. Саме з подібних осіб набиралися пропагандони на проросійські канали, які розповідали нам, що іде громадянська війна, доводили глядачам, що Україна є щось вторинне і мусить «іти на компроміси з рашкою», читай — капітулювати.
І ось зненацька сталося 24.02.
Реальну огидну пику «вєлікая расія» показала в Бучі, Ірпені, Маріуполі. Ці всі діяння поставили під сумнів вєлічіє російської культури. Бо як люди, які на ній виховувалися, можуть поводити себе як стадо гамадрилів? І не кажіть мені, що вони насправді не ознайомлені з російською культурою. А що вони у школі читали? А хуйло пушкіна не читав? А ота тітка, яка у Стокгольмі напала на українку — звичайна хабалка. Це відео кілька місяців тому обійшло весь ФБ. Вона ж вчителька у школі. Ви думаєте, що вона пушкіна не читала?
Так ось ці медіабляді, які тягнули сюді руцкій мір з його нафталіном, дещо розгубилися після цього. Найкумедніша картинка, де одна з них сидить на тлі пам’ятника Бандері і втирає сльози.
Відбулася руйнація російського міфу. Він лежить у руїнах. Але ж треба заповнити духовну порожнечу. Чим вони будуть її заповнювати — Бог його знає? Дехто продовжує наполягати на своєму. Одначе найспритніші з них уже виявляють активність і відмивають колишніх – бойків, шуфричів і подібних їм, вони м’якенько так відмивають колишніх нафталінових совків. А також тягнуть в ефіри «хороших руцкіх». Дозволяють їм тут бикувати і вдавати, що «жодні націоналісти» їм не указ.
І не сумнівайтеся. Саме ці особи верещатимуть на тему, що нам треба примиритися, подружитися. При цьому вони знаходять підтримку у нинішніх можновладців, бо успішно перекочували на провладні канали.
Чи вдасться їм знову домінувати?
А це вже від суспільства залежить. Якщо воно готове буде сприймати цих прокислих овочів, то за що тоді ця війна іде? Треба було здатися та й годі.
Юрій Луканов
P.S.
Тут багато чого намішано. В Україні є два найбільші прошарки суспільства — українці і совєцький народ. Відсотки по регіонах різні. Хто домінує, скажімо, на Франківщині, — зрозуміло, питань немає. А щодо відсотків у Дніпрі є серйозні сумніви. Виховує не стільки школа, скільки оточення. Соціалістична бабушка (саме так, не бабуся) не в змозі виховати українського онука. Онук знатиме напам’ять репліки з фільмів Ельдара Рязанова, але не зможе проспівати жодної української пісні.
Щодо міста Дніпра: коли в Дніпрі лунали вибухи російських ракет, у місцевій освітній групі скавучали, що тепер у зарубіжній літературі не буде толстоєвського. Одночасно з вибухами скавучали.
Ці люди приречені дивитися саме в бік росії. Великої літератури у світі вдосталь, не вистачить і 500 років життя, щоб прочитати, але дивляться саме на схід. Вони не скавучать, що діти замало знатимуть про велику японську, британську чи американську літературу. Тільки за расійську в них болить.
Чому так? Тому що японська для них точно чужа. А російська, мабуть, ні. Хоча в Дніпропетровській області 79% етнічних українців за статистикою. Назву області так і не змінили, не було часу внести зміни до Конституції… Підписант Декрета про червоний терор Г.І.Петровський так досі й записаний у Конституції — саме на честь цього терориста й назвали місто та область. Влада України не проти? За стільки років не знайшла часу викреслити цього виродка?
Щодо величі взагалі — то це суб’єктивна колективна думка, більше нічого. Це ж не легка атлетика — там хто перший на фініші, той і чемпіон. З якого дива вирішили, що якийсь Фадєєв великий? Де цей великометр? Хто і як його відкалібрував? У російській літературі забагато сміття. У Л.Н.Толстого забагато кривих пасажів, неузгоджених дієприкметникових оборотів і просто пустої писанини.
І як цілком правильно хтось зауважив, знання російської літератури не завадило випускникам російських шкіл скоїти тисячі воєнних злочинів в Україні. Тож до одного місця таке вєлічіє.
Борис Никифоров
