Вчора у селі Озера Бучанської громади ми похоронили Степана Павловича Колесника… Для багатьох журналістів він став справді ДУХОВНИМ БАТЬКОМ, взірцем чесної і талановитої журналістської справи! Людиною високої честі, моралі, справедливості і сміливості.
… Розумію, панове журналісти, колеги, хто мав честь навчатись у Степана Павловича, що ви всі люди, ну, дуже зайняті, у вас багато турбот, ви готуєте черговий викривальний матеріал чи ставите крапку в геніальному нарисі, вам нема коли вгору глянути, але, повірте, що його син Артем, його родичі, найближчі знайомі, кілька його учнів по журфаку Київського універу — всього, як це не прикро звучить, кілька, друзі-колеги з його Вінничини, зробили все можливе, аби прощання з журналістом №1, непересічним і талановитим викладачем, пройшло достойно.
І саме так воно й було!
Водночас прошу не турбуватись і не перейматись дуже заклопотаних панів та панянок з Інституту журналістики Київського університету, з Національної спілки журналістів і Національної, чи як вона там називається, Спілки письменників. Все пройшло на достойному рівні. Але без вас.
Принагідно хочеться нагадати всім цим заколопотаним по самі вуха панам та панянкам, що вчора у Озерах хоронили не просто журналіста №1 в Україні, а ще й, на хвилиночку, лауреата Шевченківської премії!!!
Принагідно передайте і ректору нашого Київського університету, що прощання з викладачем його вузу, знов-таки лауреатом однієї з найвищих державних нагород — Шевченківської премії — пройшло добре. Без вас.
… Повірте, ми збережемо про Степана Павловича світлу пам’ять. Це наш моральний обов’язок і вдячніть непересічній людині, мудрому викладачу і наставнику, просто класній людині!
Так буде… Ми не прощаємося із Степаном Павловичем. Він з нами. Він просто перейшов у інші світи…
Анатолій Гаркуша
P.S.
Ніколи не думав, що учні так ганебно проігнорують Учителя, Чин пам’яті Степана Павловича…
Особисто не зміг змитися з госпіталя…
Проглядав на Фейсбук у той же день повідомлення деяких «колег» про відвідання якихось виставок тощо…
Просто хочеться сказати: пи*діти треба меньше, а більше поважати Учителя!!!
Тарас Борисюк
P.S.S.
… Коли хоронили мого батька, — а вони з Колесником були колеги-публіцисти і в один примірно час, пригадую, викладали в шеві — ані мої однокурсники чи інші колишні батькові студенти, ані НСЖУ, ба навіть спілка письменників — усі відмовилась допомогти хоч чимось, спасибі, що дали попрощатися на Банковій, 2.
Не треба виокремлювати Степана Павловича — справді, провідного українського публіциста часів перебудови — від сонму не менш визначних. Вони всі — забуті. Так само як і мій батько — теж провідний публіцист епохи перебудови і становлення незалежної України.
І ще. Премія Шевченка давно померла, не знаю, в якому році її дали Степану Павловичу, але вже давно це не відзнака таланту і вкладу в українську культуру, радше навпаки.
Галя Плачинда
