Перечекала вчорашню істерику в соціальній мережі стосовно судової заборони розповсюджувати книжку Кіпіані про Стуса, і тепер хочу також сказати… Отам, на світлині — то не всі мої книжки Стуса і про Стуса. Це лише те, що потрапило на очі в нашій бібліотеці. Стуса в нас багато.
Мій тато на 11 рочків своєї онуки, а моєї доньки Роксолани, подарував їй дуже дорослу книгу — збірник поезій Стуса. Ну бо Стус – це основа основ! Не знати Стуса – не знати Україну і не розуміти себе в ній.
Можна, звісно, кинути клич «куплю сто примірників!!!», а потім похвалитися у Фейсбук придбаним «дефіцитом»… А можна тихо читати Стуса. Не кажу — щодня. Але інколи просто брати і читати. Як і архівні матеріали про нього. Яких надруковано в Україні чимало.
До речі, у книзі «Василь Стус: Поет і Громадянин», у збірнику спогадів, упорядником якого був Василь Овсієнко, є інтерв’ю Лесі Ворониної з Євгеном Сверстюком, яке вийшло в ефір українського радіо в 2000 році. За цей ефір пані Лесю відсторонили від роботи, фактично, звільнили. Бо мова йшла про Медведчука, який тоді був віце-сіпкером ВР, а пані Леся підняла тему, цитую її слова в ефірі, «праведників і відступників, мучеників і їхніх катів» в українській історії.
Книга Овсієнка — не заборонена.
Сходіть на вечір пам’яті українських дисдентів, які щороку самотужки організовує Семен Глузман. Вони, ці вечори, дуже камерні, дуже щемні, дуже тихі… І про них не пишуть у Фейсбук. Глузман — «політичний зек» — сидів у таборах ще з вояками УПА, про яких згадує з любов’ю і захопленням. Купіть його книгу «Записки отсидента» (у мене є з автографом автора, читана вже не раз), там є правдиві спогади і про Стуса, з яким Глузман сидів в одній зоні…
Книга Глузмана – не заборонена.
А книгу Кіпіані купувати не буду. Краще процитую Євгена Сверстюка із тої таки книги спогадів про Стуса. «Русскоязычное население», масовий примітив, масова свідомість, масова байдужість, масова самозневага – все це не Україна. Це хвороба, що промине».
Хвороба затягнулась, але я все одно вірю в щасливе одужання нації.
Галя Плачинда
