«Вам, напевно, буде цікаво довідатись про те, що було цього дня п’ять років тому…» — заінтригував Фейсбук, і виклав мені на спогад відгук Василя Чепурного про книжку, яку він якраз читав… До Василя Чепурного зі своїм словом і своїми емоціями приєднались інші…
Думаю тепер, через стільки років і стільки подій, ті спонтанні записи близьких мені людей будуть цікавими не тільки для мене…
Тим паче, що декого із того, такого далекого, такого ностальгійного і милого часу, вже й нема… Але є теплота мовленого, є пам’ять, є, зрештою, Фейсбук, який не дає забути…
Леонід Ісаченко
Я ще смакую водою і віскі
Це велике вміння — недомовлено, необразливо сказати правду. Вмінням цим майстерно володіє Леіонд Ісаченко. І якщо перша його книга «Хуго і Фігу» була напоєна буковинськими ароматами, то уже наступна «Смак води і віскі» — сіверська, хоча Буковина його не відпускає (нариси про Назарія Яремчука та Іво Бобула — несподівані нариски, як, наприклад, Яремчук для чогось прикидався… Зінкевичем).
Це ж треба отак красиво сказати, скажімо, про чернігівського журналіста Петра Громового, який молодим слухав поезію в Коропі, а вже у дорослості пижикова шапка тисла йому партєйно на голову… І не образив покійника, і правду сказав.
Або про Олександра Супронюка з його книгою поезій «На срібні береги» та «поетичною рікою під назвою Бухалівка». Тут ми знайдемо і Ростислава Мусієнка, який писав про Дмитра Іванова, що заблудився був у мавзолеї, і про коропського Василя Нікітіна, і про Миколу Збарацького (про тюремний шансон для автора «Козачки»), і про «пожилого чиновника» Леоніда Мельника та й ще про деяких відомих чернігівців, включаючи і мене, аз, грішного…
Я ще читаю книгу Леоніда Ісаченка, смакуючи і водою, і віскі з його писань…
Василь Чепурний
… Більшість із тих, про кого йдеться у книзі — наші сучасники, або й ровесники. Ісаченко талановито вималював не лише Таланти й характери людей, а й за ними характеризував нашу епоху, контрасти і приховані конфлікти.
Часом при читанні стискалося серце від того, як ми розкидаємося духовними скарбами, самі себе обкрадаємо у гонитві за примарою, за тим, що насправді варте хіба співчуття. Цими «Вісками…» причастяться багато читачів і для багатьох вони будуть з гірчинкою. Таким авторам, як Леонід Ісаченко побільше б писати, бо у літературному хліві скоро залишаться… Ой, не хочу казати, бо образиться пів-Спілки українських письменників.
Валентина Мастєрова
… А коли ж уже я урочисто отримаю свій обіцяний примірник? З віскі чи без?
Люба Пилипенко
Любо, ще трохи намокає, набрякає, але вже ось-ось… Ще й Віталія Ференця візьмемо
Автор
… Якщо він не буде розказувати про свій журнал…
Люба Пилипенко
Леоніде Михайловичу, де можна купити книгу? Мені теж завше смакувало віскі…
Ольга Чернякова
Костянтинівно, я це пам’ятаю… А книжку доставимо
Автор
… Я чогось згадав, як ти приїхав до мене в лікарню… З пляшкою огіркової горілки… І ми в соснах за нею сиділи! Закусі не було, але й не треба було… Вітаю!! Обіймаю!!!
Олександр Сопронюк
Ну?! І коли вже вас чекати в Кропивницькому?
Світлана Орел
Світланко, рада б душа в рай, та…. Я твоєму Василеві розповідала… Нехай уже хлопці самі їдуть.
Валентина Мастєрова
Пане Леоніде, чи можна замовити Вашу книжку післяплатою? Був би вдячний.
Петро Сорока
Шановний пане Петре, пропоную інший варіант. Дуже хочу мати Вашу книжку, бо стільки начуваний!, зокрема від Василя Чепурного, то принагідно давайте обміняємось, і познайомимось. Може, буваєте в столиці, то й викроїмо хвильку на зустріч?
Автор
Чудова пропозиція. Дякую! Надішліть свою адресу і я тут же відправлю Вам одну зі своїх книжок. Можу «Симфонію Петриківського лісу», можу «Жезл і посох» (два історичні романи). Добре було б, якби ви вибрали щось. Хоча є ще один варіант. У бібліотеці СПУ лежить мій «Овлур…». Один примірник можна забрати. Я залишив для друзів 10 прим. У Києві, на жаль, не буду… Моя адреса
46018 м.Тернопіль-18, а/с 459
Петро Сорока
