«Тужив за Рідним Краєм, подільським спокоєм і тамтешньою ранньою осінню. Тією, що по Спасі, коли в садах яблука дозрівають, а полями літає павутиння бабиного літа. Гарно тоді як! Там, у Рідному Краї – могили батька, матері, рідних… Там горять купальські вогні і цвіте квітка щастя. Його ж могила на чужині. Двічі на рік на неї падає тужливий журавлиний крик. Ранньої весни, коли летять з чужини в Рідний Край, та пізньої осені, коли з Рідного Краю летять на Чужину…»
(Роман Горак. «Богдан Лепкий. Біографія: Роман-есей.»
Львів. Апріорі. 2023. 376 с.)
Маємо першу белетризовану біографію Богдана Лепкого, авторства Романа Горака в апробованому і облюбленому ним жанрі роману-есею. Горак створив культурологічну панораму галицького життя ХІХ-ХХ ст. (Маркіян Шашкевич, Микола Устиянович, Іван Франко, Андрей Шептицький, Василь Стефаник, Лесь 
Мартович, Богдан Лепкий, Софія Морачевська, Ольга Дучимінська, Ірина Вільде, Квітка Цісик).
Такого широкого закрою галицьких житій не знайдемо в жодного з сучасних українських біографістів. Єдиного, кого можна було поставити в шерегу з Гораком – Слабошпицький. Обидвоє виробили свою композиційно-сюжетну схему викладу матеріялу, не позбавленого недоліків.
Але тут мені ідеться про широту і глибину вглядання в життя героїв. Горак взяв за джерельну основу церковні метричні книги і єпархіяльні шиматизми, просвітивши галицьку далечінь. Моментами бракує у його романах-есеях ширших узагальнень або ж окремих сцен і стосунків з людьми (у книзі про Лепкого ледь окреслений Краків і сливе нема Кирила Студинського), але це вже робота для подальших поколінь українських біографістів. Лише з цієї книги виоремлюються постаті-теми, які заслуговують такої уваги, той же Сильвестр, Левко і Микола Лепкі, батько і молодші брати Богдана чи Олександр і Василь Барвінські (батько і син).
Гораку ж треба подякувати і подивуватися його «чорноробству».
Зрештою, що може зробити філолог, якого опанувала філологічна лінь, зустрівшись з чином літературного ґарування? Подякувати Богу, що кожний несе свій Хрест, і Чужий Хрест не давить твого плеча. А без жарту – шаную і кланяюся за Чин, пане Романе! Аристократичний ж дух Богдана Лепкого і нині шукає свою квітку щастя…
Євген Баран
