Трохи про «серйозний роман» і його сприйняття в Україні. Після виходу моїх «Пальців поміж піском» (Київ, «Наш формат» + вже другий додрук за короткий час) я ще мав деякі ілюзії щодо його широкого читання і обговорення… Широке читання у моєму розумінні — це наклад роману хоча би 25-40 тисяч екземплярів, що розходиться за рік-півтори, його обговорення, починаючи від соціальних мереж (звісно, коли є що обговорювати).
Але…
Різні причини нашого рідного малочитання. І більшовицьке нищення, відтак негативна генетична селекція, і невіра українців у власну, так звану, велику літературу (через наш 
комплекс меншовартості, який видно неозброєним оком), і економічні негаразди і т. д.
Хоча Новій Цифровій Реальності, як на мене, найрозумніше протиставляти психологічно-екзистенційну літературу, особливо людям, у яких словниковий запас вищий від запасу Еллочки-людоїдочки. Інакше нашій душі у час пандемії, зростання ізоляції і цілого параду реальних і нав’язуваних небезпек загрожує здичавіння і ще більша ймовірність перебування у коконі невротичних страждань.
Психологічно-екзистенційний роман (його хистку традицію заклали Іван Франко, Валер’ян Підмогильний і ще кілька письменників), грубо кажучи, структурує нормальну діяльність наших мізків.
Степан Процюк
