Є твори, поява яких сьогодні можлива, навіть потрібна, але поширення може бути проблемою. Це п’єса «Фараони» Олексія Коломійця та фільм «Сексмісія» (радянська версія «Нові амазонки», обрізана на півгодини) Юліуша Махульського. Обидва твори — комедії.
Вони сміються над фемінізмом у тому вигляді, в якому його бачать нинішні феміністки. У «Фараонах» — українське село, де всім керують жінки, але це керування насправді має вигляд гноблення чоловіків. У «Сексмісії» — антиутопія, світ лишився без чоловіків, усім керують «сестри».
«Всі відкриття зробили жінки!
— Даруйте, а Коперник?
— Коперник була жінкою!»
Обидва твори, за іронією долі, створені в тоталітарних суспільствах: радянській Україні та підрадянській Польщі.
Я переконаний: показати тоталітаризм через фемінізм — рішення на підсвідомому рівні. Записатися в феміністки так само вигідно, як записатися в комуністи свого часу. Була суспільна підтримка і був осуд, якщо не згоден з ідеологією та маєш сміливість про це говорити.
Зараз те саме. Існує експлуатація особистого негативного досвіду контакту з чоловіками — так само комуністи товкли про експлуатацію робітничого класу буржуями. Тому «Сексмісію» сьогодні не зняти…
Андрій Кокотюха
