21 рік тебе, Набока, немає на землі. Це якийсь дивний скрегіт колеса машини часу — 21 рік… Ти б не впізнав мене, певне, якби стрів на вулиці. Ще й на вулиці свого імені — бо рівно через 21 рік у Києві дарницьку вулицю імені уральського автора Бажова перейменували твоїм іменем. «Ти гоніш», — сказав би ти, якби я підійшла й розказала тобі про це, ну й про те, що це я перед тобою.
А я — впізнала би тебе завжди, бо ти не старів уже ніколи з того січневого дня, як вмер…. І це, Набока, тільки ти міг придумати поїхати через 20 років в ту саму тюрму, де сидів за «буржуазний націоналізм» і там вмерти ні з того, ні з сього…
А так би подзвонила зараз… Сказала б: прикинь, вулиця Сергія Набоки… Прикинь, дехто зараз полізе гуглити, хто ти? Виросли нові люди за 21…
Я, коли ти вмер, обіцяла, скільки зможу, вимовляти вголос твоє імʼя — Набока! Тоді ти будеш типу тут. Тепер це буде написано й на табличках дарницьких будинків. Тебе не забути! І ти мало, але добряче пожив — щоби Україна зараз стала оце такою єдиною найсильнішою на планеті впертою Січчю.
Кажу: Набока! Сєрж! Рідкісний птах… Де ти там в небесах? Там зараз дуже людно…
Ольга Герасим’юк
