Культура

Валерій Шевчук… Дружина і дві доньки…

Це – мій тато, Валерій Шевчук. Відомий письменник, фактично класик, лауреат Шевченківської премії і десятків інших премій, почесний доктор Могилянки і ще декількох університетів, кавалер якихось там орденів і т.д. і т.п. Він радіє сонцю і тому, як гарно відкидають дерева тіні на сніг у парку, бо він вперше за місяць вийшов на прогулянку. Дарма, що пройти зміг тільки якусь сотню кроків… Дякує мені, що привезла до парку…

Це – кімната у будинку ветеранів сцени, де він мусить зараз жити. Персонал до нього дуже привітний, намагаються зробити все, що можна, але це чужа кімната, де є одна-єдина книжка. Для нього, завзятого книжника… Мені важко уявити, як там можна сидіти днями, не маючи нічого, чим зайнятись…

Ще могла б показати елітний житловий комплекс у Києві, де спокійно живе собі Юліана, моя сестра, яка прийняла одноосібне рішення про розміщення свого батька в пансіонаті. Хоч квартира у тата є — і він там прописаний. Вона людина не бідна — за відкритими даними ріелторів, її квартира коштує від $275 000. Що не завадило їй відправити батька в державний пансіонат (щоб не платити), оголосити всеукраїнський збір коштів на лікування, з яких не дозволяє навіть копійки витратити на додаткові обстеження і професійний догляд… Як і не дозволяє мені щось робити, бо у неї документи і якимось дивом оформлене опікунство… Але собі дозволяє приїжджати і влаштовувати батькові скандали, коли він проситься додому.

«Я просив її, нехай мені знайде десь в Києві чи в Житомирі якесь місце, чи відтворити те, що було. Тобто це як пропозиція, я не вимагав це. А вона що сказала? Вона розсердилася, сказала, що це нікому не потрібне… У мене дике відчуття самоти. Що я в цьому світі не потрібний. І я в цьому світі вже нічого не зможу навіть зробити. Я все життя своє старався щось для людей зробити. Але це, що ти мені показала [я довго читала йому коментарі людей в інтернеті], то це мене здивувало. Бачиш, люди все-таки розуміють мою творчість, шанують її, значить. А вона бере і по-варварському знищує мене». Це дослівна батькова цитата…

Я не знаю, хто і що може переконати змінити рішення. Я б’юся об стіну, але не маю розв’язання проблеми… Я хочу, щоб він жив…

Прошу про допомогу і розголос. У мене немає рішення… По інтернету вже гуляє, що думку людини з деменцією не треба питати… Ну що ж, я готова звозити когось зі скептиків в пансіонат, щоби подивилися самі…

Мирослава Андрущенко

P.S.
Здать батька в дім для престарілих, маючи його квартиру та дачу в елітній Кончі і ще й вимагати допомоги від суспільства??!!!

Юрій Дорошенко

Скупість найгірший з людських пороків…

Леся Шваб

Це жахливо! Чомусь згадалася і трагедія родини Михайла Стельмаха… І думаю: чому людина, яка все своє життя присвятила сіянню розумного і доброго, не змогла закласти в душі своїх дітей бодай того ж самого – любові, людяності, доброти, розуму?

Микола Цимбалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *