(Уривок із моєї книги «Титли і коми», яку можна 1) купити на сайті видавництва “Дискурсус”, 2) придбати у міських книгарнях, 3) замовити у автора з надсиланням “Новою поштою” чи “Укрпоштою” по всій неокупованій Україні)… У Володимира Ємця, народного художника України, є геніальна картина: Гоголь стоїть біля якихось розвалених воріт, від яких тільки шула цілою зосталася. А ген позаду його чекає типова петербурзька карета, готова рушати.
У картині — символ роздвоєності Гоголя: оті ворота – зруйнована Гетьманщина-країна, а карета – символ петербурзької імперії, до якої подався „в услужение” великий Хохол.
«Гоголь не любил (как всякий добрый хохол) москаля и во ipso внутрь москаля не мог и войти, видел одну только внешность, но внешность всегда мертва, отсюда действительно мертвые души… Гоголь есть творец или живописец мертвых душ в гостях, у москаля, а дома у себя он живописец живых душ: все эти Грыцки и Ганки суть живые, а Пульхерия Ивановна есть чудный-чудный и может быть один из самых возвышеннейших по-ло-жи-тель-ных типов». Иван Романов, товариш Розанова, що писав під псевдонімом Рцы.( Сергей Федякин. «Мусоргский и Гоголь». Журнал «Наш современник», № 10\ 2008.)
Ігор Золотуський дослідив: Гоголь у «Ревізорі» посміявся з Пушкіна (слова Хлєстакова і не тільки). І спосіб життя – «с хорошенькими актрисами знаком… Я держу две лошади и карету. У меня квартира на Фонтанке, две тысячи плачу…». Пристрасть Хлєстакова до карт – теж Пушкін. «Да и само волокитство Хлестакова сильно смахивает на Пушкина». (Игорь Золотусский. «Гоголь». М. «Молодая гвардия», 2005).
Навіть у «Невському проспекті» Гоголь сміється з Пушкіна: з Іноземної колегії, де служив Пушкін, з його титулу камер-юнкера. Коли ж Гоголь прийшов до Пушкіна вперше, слуга відповів, що барин спить. Наївний малорос схвильовано перепитав – мовляв, працював Пушкін усю ніч?! Безпосередній слуга відповів: «Какое там – в карты резался!».
Гоголь і образ Росії
Тільки через багато років Василь Шукшин помітив: якщо образ гоголівської «тройки» став образом Росії («Какой русский не любит быстрой езды?!»), то хто управляє нею? Чічіков – збирач мертвих душ! Недаремно Васілій Розанов усе життя боровся з Гоголем і в кінці життя визнав: «Ты победил, упрямый хохол!».
Чічіков – образ Росії, російського характеру: скаче по всьому світу, ніде не затримуючись, а осісти хоче в Україні, у Херсонській губернії – на теплі, на кавунах, на чужому добрі. Як і теперішні кацапи, що приперлися в окуповані Скадовськ, Генічеськ, Каховку…
Гоголя сучасники вважали далеким від російської мови. Зокрема, після «Мертвих душ» Полєвой писав: «Оставьте в покое вашу „вьюгу вдохновения”, поучитесь русскому языку да 
рассказывайте нам прежние ваши сказочки…”.
Почитайте українські його повісті і російські – разюча відмінність. Лінгвісти твердять, що й писав своїх Паньків, Вакул тощо Гоголь українською мовою, в умі перекладаючи.
Загадка смерті
Тонка натура, він розумів своє національне роздвоєння: хохол, що так і не став москалем. Тому в останні роки життя він вбив собі в голову ідею проповідництва Росії християнства. Що й розгадав талановитий російський письменник Аксаков. Після виходу «Вибраних місць…» він назвав книгу «хахлацкой штукой», у якій Гоголь «не совладал с громадностью художественного исполнения второго тома, да и прикинулся п р о п о в е д н и к о м христианства».
Останні слова помираючого Гоголя були про драбину. Але мова йшла не про «лестницу», як подумали його російські друзі, а про лєствіцу – образ християнського шляху на небо.
До речі, сміх за лівим плечем – це сміх темного, спокусницького начала. Саме так сміявся про Росію наш великий земляк.
Василь Чепурний
